Ворожий панцерник хутко мчався до закруту. Стрілецька гармата почала бити гранатами. Панцерник зближався вже до закруту і відкрив свій бік під обстріл. Та ось нагло Граната зі стрілецької гармати скосила телефонічний стовп біля шляху. Стовп упав на рейки перед ворожим панцерником. Він не міг далі їхати, зупинився і тут на добавок дістав ще Гранатою у бік. Панцерник подався назад, щоб більше вже цього дня не стати до бою. Тепер стрілецька гармата пустилася брати небезпечний закрут залізничного шляху. Для безпеки взято під обстріл залізничну будку на самому скруті, бо там могла бути ворожа застава. Друга випущена Граната упала в будку і рознесла її, тоді стрілецька гармата повною парою паровоза опинилася на закруті, а потім виїхала поза закрут. Гармата могла тепер знову стріляти уздовж шляху. Можна було вже взяти під обстріл і саму станцію у Василькові, де стояв ворожий штаб з ген. кн. Святополком-Мірським.
Вечоріло. На станції у Василькові засвітили світла. Це штаб Добровольців поспішно покидав з недобитками станцію. Стрілецька гармата почала обкладати станцію у Василькові шрапнелями і Гранатами. Світла погасли. Стрільці підходили без опору до станції.
Бій під Мотовилівкою був закінчений. На полі бою, де ввесь день кипів завзятий бій, де від досвіта до смерку гуділи гармати, грали кулемети, вибухали ручні Гранати, свистіли крісові кулі, вдаряли шаблі артилерійських вершників, стало тихо. Не було чути і зойків ранених.
Легкі осінні мряки покрили все. Покрили поляглих і зорану Гранатами землю. Вийшов великий місяць на небо і оглядав через мряку ще одно криваве побоєвище, побоєвище, де змагалася самостійність України з усеросійською федерацією.
Побоєвище під Мотовилівкою представляло жахливий вид. Рострільні Добровольців, які рано наступали на мотовилівський ліс і станцію, полягли. В обох ровах залізничного шляху лежали поляглі, а вже недалеко залізничного закруту, де вислана резерва попала під обстріл гармати, лежали поляглі російські офіцери прямо один коло одного. На крилах фронту Добровольців були частини гетьманської сердюцької дивізії, був там полк піхоти і кавалерія, але відступили при перших пострілах, і тільки небагато з них попало в полон.
Лежали і поляглі Стрільці. Направо від залізничного шляху у лісі лежав командир 3-ої сотні СС сот. Микола Загаєвич і декілька стрільців, а по цілому фронті полягло 17 стрільців. На станції у Мотовилівці догоряв смертельно ранений сот. Черник, командант кулеметів Січових Стрільців і командант другого ешельону, який їхав на Мотовилівку. Тяжко ранений сот. Черник інтересувався ввесь час перебігом бою і вмер з відомістю, що Січові Стрільці перемогли.
Втрати обох сторін були дуже різні. У Січових Стрільців поляг лих було двох старшин і 17 стрільців та 20 ранених. У російських добровольців втрати ішли в сотки. Припускали, що поляглих було від 800 до 1000 Добровольців. У бою під Мотовилівкою брав участь цілий загін Січових Стрільців, крім кінноти сот. Бориса. Більше ніякої військової частини у цьому бою не було.
По ворожій стороні були російські офіцерські добровольчі дружини під командою ген. кн. Святополка-Мірського. Такі російські офіцерські дружини були в тому часі організовані по усіх більших містах України. Частина з них виїжджала на Дон до Добровольчої Армії генералів Краснова-Денікіна. Найбільше цих Добровольців було у Києві. Вони то і вирушили проти Січових Стрільців. Складалися майже виключно з офіцерів колишньої царської армії. Ці Добровольці, це була головна сила ворога, яка числом перевищувала сили Січових Стрільців, коли не вп’ятеро то вчетверо. Крім цього на фронті був полк сердюцької піхоти і кіннота гетьманської Сердюцької Дивізії.
По бою під Мотовилівкою Добровольці чи гетьманські військові частини не важилися вже більше стати до одвертого бою. Окопалися довкола Києва, боронилися і чекали на поміч — то від російської Добровольчої Армії з Дону, то від Альянтів з берегів Чорного моря.
Бій під Мотовилівкою зламав морально команду російських Добровольців і гетьманський уряд у Києві. Телеграфи і телефони на залізницях рознесли вістку по цілій Україні про бій під Мотовилівкою і про велику перемогу республіканських військ Директорії. Ця вістка викликала повстання по цілій Україні.
На здобутій станції у Василькові лишилася третя гармата, яка надвечір брала участь у бою. Стрільці цього вечора далі не наступали. Сот. Дашкевич з першою гарматою, якої обслуга була найбільше втомлена ранішнім боєм, вернувся на станцію у Мотовилівці. Сот. Дашкевич зайшов до штабового вагону полк. Коновальця, щоб здати звіт з перебігу бою. Полк. Коновалець запросив його на вояцьку вечерю, під час якої сот. Дашкевич оповідав про перебіг бою і про страшну поразку Добровольців. Полк. Коновалець запропонував, що відступить свою постіль у штабовому вагоні сот. Дашкевичеві, щоб він добре виспався, бо на другий день уранці доведеться йому з гарматами їхати далі, на Київ. Не помогла відмова, що буде спати з гармашами біля гармати. Сот. Дашкевич положився спати. До вагону прийшов Головний Отаман С. Петлюра з сот. Кучабським. Вони приїхали з Хвастова, де була Директорія і Штаб Головного Отамана з ген. Осецьким. Полк. Мельник здавав звіт Головному Отаманові, зазначуючи, що завдяки кулеметам і артилерії здобули ми цілковиту перемогу.