У Василькові зорганізовано дві легкі батерії: 5-ту батерію СС під командою пор. Мачехи і 6-ту батерію СС під командою хор. Шульги, крім цього одну тяжку 6-дюймову гавбицю під командою сот. Бутрима. Більше тяжких гавбиць не можна було знайти.
Лівобережну Україну зайняв Запорізький Корпус під командою отамана Болбочана. По інших околицях України потворилися окремі військові частини, які захопили владу і визнали Директорію. Військо це було організоване на швидку руку, тож не могло мати великої бойової вартости, але числом перевищувало вже німецькі війська.
Для німців настав скрутний час. Німеччина програла війну проти Франції, Англії, Америки та інших і просила перемир’я. Війська пішли з фронту у Франції додому. У Німеччині почалася революція, подекуди таки комуністична. Серед таких обставин німецькі війська в Україні з кожним днем більше деморалізувалися. Німці хотіли вертатися додому. Боєздатність німців в Україні падала з кожним днем.
Здобуття Києва
Стояння військ під Києвом тривало задовго. Штаб Головного Отамана вирішив виступити проти німців. 8 грудня 1918 р. Штаб видав наказ розброїти німецькі війська на Правобережжі. Наказ виконано. Німецькі війська складали зброю, в одних місцях без опору, в інших боронилися, але ця оборона небагато помагала, бо таки були примушені зброю скласти. Це роззброювання відбулося різно. Наприклад під самим фронтом у місті Василькові, у казармах, стояло дві сотні німецької піхоти. Раненько піхота з кулеметами обступила казарми. Новозорганізована 5-та батерія заїхала на позицію таки під казарми. Гирла гармат були спрямовані на казарми. Від німців зажадано скласти зброю. На таку поставу обидві сотні склали зброю. На станції у Василькові подано їм потяг, яким вони поїхали до кордонів України. На другий день приїхав на станцію у Василькові командант батальйону, до якого належали ті дві роззброєні сотні. Старий, сивий майор, який стояв на квартирах з двома другими сотнями по селах поза фронтом, що його тримали Січові Стрільці. Зайшов він до Штабу Дивізії СС, до сот. Сушка. Майор зразу сварився, а далі прямо рвав собі волосся на голові, як сміли роззброїти його дві сотні, як він міг так без бою втратити дві сотні. Сот. Сушко і старшини, які були там, співчували старому німецькому офіцерові, який, певно, перебув кілька років на фронті і не втратив у бою двох сотень, а тепер пропали його дві сотні. Сот. Сушко потішав майора, як міг. Переконував, що тут вина по стороні німецького командування. Чого німці мішаються до війни з гетьманцями і Добровольцями. Чому поставили були ультиматум, щоб республіканські війська відступили від Києва на 25 км. Майор не міг був цього ніяк зрозуміти і все повторяв, як він міг без бою втратити дві сотні.
Майор від’їхав до своїх других двох сотень поза лінію фронту. На другий день приїхала делегація від сотень бідного майора і заявила, що їх „Зольдатенрат” і вояки рішили добровільно зложити зброю, якщо їм дадуть потяг, яким могли б від’їхати в Німеччину. Сот. Сушко заручив їм, що оскільки привезуть зброю, то потяг буде на них чекати на станції у Василькові. Німці привезли підводами кріси, кулемети і віддали. Подано їм потяг і вони вдоволені від’їхали. Майора між ними не було.
Роззброєному німецькому війську залишали наші все: харчі, особисте майно вояків і старшин, бо ніхто не контролював, що вояки беруть із собою в потяг. Старшинам залишали також револьвери. Січові Стрільці розуміли трагедію кожного німецького вояка і старшини, який мусів скласти зброю, бо самі з початком травня 1918 р. були змушені скласти її в Києві. Роззброєння відбувалося чемно, без образ, без ревізії. У травні, коли Січові Стрільці складали зброю німці залишили стрілецьким старшинам револьвери, так тепер Січові Стрільці залишали їх німецьким старшинам.
Того ж таки дня увечорі залізничники повідомили, що з Києва їде два ешельони німецької кавалерії. Перед станцією у Василькові зроблено засідку з піхоти і кулеметів, а новозформована б-та батерія виставила чотири гармати. Поставлено червоні лямпи, щоб потяг затримався. Потяг станув перед червоним світлом і перед гарматами. Покликано командира потягу до пггабу дивізії. Прийшов майор з двома старшинами до штабу, де було кількох стрілецьких старшин. Майор представився, якийсь граф, як командант дивізіону кавалерії. Кавалерія ця були „тотенгузари”. Сот. Сушко заявив йому, що супроти ворожого ставлення німців до республіканських військ, українська команда не може перепустити німецького озброєного ешельону в дальшу дорогу, і тому німці мусять скласти зброю. Майор зразу збентежився, не міг був зрозуміти, як можна ставити таке жадання. Заявив, що його гузари будуть битися до останнього, але зброї не складуть. Сот. Сушко сказав майорові, що опір безнадійний, бо ешельон оточений гарматами, кулеметами і далі не рушиться. Якщо ж він не вірить, що опір безцільний, то може йому показати, куди ешельон заїхав. Майор зі своїми старшинами зараз таки оглянув гармати, кулемети, які були спрямовані на німецький ешельон. Після того майор заявив, що мусить порозумітися із старшинами, що робити. Визначили час на рішення. За якийсь час прийшов німецький старшина і заявив, що вони складають зброю.