На Різдво 1918 р. видано на батерії святочні приділи, щоб кожна батерія уладила різдвяну вечеру на традиційний український лад — з борщем, варениками, кутею, голубцями. У кожній батерії були уставлені столи, за які засіли старшини і рядовики. В кожній батерії була прикрашена ялинка, а в куті сніп-ді-дух. Кожна батерія чекала з вечерею на прихід команданта бриґади. Полк. Дашкевич заходив до кожної батерії, ломав з гармашами проскурку з медом. Бажав гармашам — старшинам і рядовикам — добра, щоб оборонити і закріпити Українську Республіку. На кінець зайшов на вечерю до бриґадного обозу, де були всякі майстри, які направляли телефони, вози, упряж, сідла, чоботи, однострої. Обоз із своїми спеціялістами-майстрами заложено ще при облозі Києва. Він був найбільше помічний при організації нових батерій. Пізно вночі засів до вечері і штаб бриґади, всі разом — командир бриґади, старшини і рядовики. Не засіла до вечері: 5-та батерія, бо вона була на фронті під Одесою у групі отамана Григорієва, і 1-ша батерія, яка мала вартову службу у казармах. Хоча й можна було б змінити по вечері варти іншою батерією, але перша батерія хотіла свою чергу варт відбути, а святочну вечерю постановила уладити на Різдво в полудень. На Різдво, коло полудня, приїхали до Гарматної Бриґади СС Головний Отаман Симон Петлюра з отаманом Є. Коновальцем і кількома старшинами. Головний Отаман з отаманом Коновальцем і старшинами обійшли помешкання всіх батерій. Бажали гармашам „Веселих Свят”, та успіхів в обороні України. Зайшли до 1-ої батерії і там засіли до спільного стола з гармашами.
У половині січня 1919 р. уряд видав зарядження, яким здемобілізовано старші річники вояків. Це ударило дуже болючо по батеріях, бо відходили старілі гармаші, які були найбільше здисципліновані та обов’язкові. До цього відходили в нових одностроях, бо іншого убрання не мали. У батеріях забракло гармашів. У київських складах не було вже одностроїв, чобіт, щоб обмундирувати нових гармашів.
У половині січня відбувся у Києві похорон поляглих у бою під Мотовилівкою. Сот. Черника, сот. Загаєвича і поляглих стрільців везено на гарматних ляфетах. Поховано їх на горі у Царському саду у Києві. Салют гарматних стрілів попрощав поляглих на віки.
Друга війна України із Совєтами
На Україну надтягала війна з усіх сторін. При кінці грудня 1918 р. совєтські війська перейшли границю України у Чернігівщині і на Харківщині. Запоріжський Корпус боронив кордонів України. Почалися бої із московсько-совєтською армією. Директорія надармо висилала ноти до Москви. „Совєти” викручувалися, що вони не висилають війська, що це, мовляв український народ повстає проти Директорії. В дійсності на Україну ішли регулярні московські війська, китайські відділи зорганізовані у Советах, відділи зорганізовані з полонених мадярів і т. д. Ішла Таращанська дивізія, складена з українців, які за часів гетьмана втекли в Московщину. Передусім були це селяни з Таращанщини, які піднесли були повстання проти гетьмана і німців, а потім утікли до Совєтів. Тепер були вони під командою московських старшин і совєтських комісарів. Поза тим Совєти вислали знов багато комуністичних агітаторів, які агітували і видумували різні брехні проти Директорії та її уряду. І вкінці, коли Совєти не хотіли відкликати своїх військ з України, Директорія формально виповіла війну Советам. А насправді війна ішла вже від кінця грудня 1918 р.
Донецький басейн зайняли ще в листопада білі російські війська ген. Краснова. В Одесі висадила Антанта французькі і грецькі війська та організувала російських добровольців проти України. В Галичині ішла від 3 листопада 1918 р. війна проти Польщі. Північну, українську Буковину зайняли румуни, а Закарпаття — чехи.
Отак з усіх сторін наступали вороги, щоб задавити молоду українську республіку. Наче дике гайвороня кинулися зажерливі сусіди на Україну. Спішилися, щоб не дати Україні бодай кілька місяців спокою, щоб не мала часу зорганізувати більше війська, наладнати адміністрацію, суд, загалом — запровадити лад.
Українське командування мусіло висилати на фронт на швидку руч і слабо зорганізовані війська, які були. У військових частинах крутилися вже підплачені совєтські агітатори, які підсували козакам, стрільцям, спокусливі гасла — покидати ряди війська, іти до дому, до теплої хати, дезертувати, замість боронити Україну у зимі, на морозі, серед куль та невигід. Тих агітаторів не було так багато, як в 1917 році, і вони не мали відваги виступати публічно так як тоді, та все ж таки підмовляли всюди до дезерції. Правдиві були слова Головного Отамана С. Петлюри, які він сказав ще в Білій Церкві, що Україні приходиться будувати рівночасно державу і націю.