Засліплений ідеєю „єдіная недєлімая” Денікін, на свою погибель спровокував війну з Україною. Уряд України війни з Добрармією не бажав.
З розпочаттям війни з Добрармією нагло з’явився для української армії новий ворог, ч. 3. — страшний поворотний тиф. В половині місяця жовтня почались дощі, холоди. Вояки босі, голі, голодні, брак фуражу для коней. В рядах армії вибухла епідемія поворотного тифу. В жахливих умовах, маючи перед собою дві московські армії — білу і червону, не маючи амуніції, не маючи медикаментів, не маючи помочі сусідніх західніх держав, українська армія не мала змоги ставити опір. З кривавими жертвами армія мусіла відступати. Але дії армії цілковито спаралізував і жахливі втрати в людях спричинив тиф. Тут уже гармати, карабіни, кіннота, відвага на ніщо не придались. Від місяця вересня до місяця листопада % стану вояків армії хворіли на тиф. По дорозі відступу від Вапнярки до Проскурова треба було залишати хворих вояків, за браком шпиталів, по селах, під опіку селян, а по хатах селян повно своїх хворих було. При 15-ти ступенях морозу лежали хворі в соломі по стодолах і шопах. В колонах маршових, що оком глянеш, були вози і вози, а на кожнім возі 4–6 вояків, лахміттям прикриті, в гарячці благали, щоб не залишати їх. Хворі, які відчували близький свій кінець, а йти з батеріею далі не могли, плакати сліз не мали, вони прощались із товаришами, цілували гармати, своїх коней і на прощання „Слава Україні!” казали. Описати жах посталої ситуації немає слів. Мерли борці за Україну, за її славу і волю, не на полі бою, а в стодолах і шопах селянських — від тифу.
Коло 22-го листопада рештки вояків 4-го полку, що тиф перемогли, до району Любара прийшли. Було їх коло 60, дві гармати за собою тягли. З Любара хто силу мав, кінно чи на возі в зимовий похід помандрував.
В Любарі скінчилась книга історії буття 3-ої легкої батерії 4-го гарматного полку 1-ої гарматної бриґади Січових Стрільців.
Вічна хай буде пам’ять поляглим у боях і померлим від хвороб.
(На цьому кінчаться спомини майора В. Зарицького).
Артилерія Січових Стрільців під Львовом
2-гий і 6-тій гарматні полки СС були у складі Української Галицької Армії. Ті два полки, без 3-ої далекострільної батерії виїхали під Львів у половині лютого 1919 р. 2-ий гарматний полк СС під командою сот. Володимира Зарицького приділила Начальна Команда УГА до 2-го Галицького Корпусу і він воював на фронті четвертої золочівської бриґади. У склад 2-го полку входили 4-та і 5-та легкі батерії СС і 1-ша гавбична батерія. 61-ий тяжко-гарматний полк під командою сот. Бутрима, у складі тяжкої гавбичної і 1-ої та 3-ої далекострільних батерій був, як тяжка артилерія, у розпорядженні Начальної Команди УГА. Протилетунська гармата під командою хор. Колісниченка, була також у розпорядженні Начальної Команди УГА.
Тяжкі батерії 6-го полку стояли на різних відтинках фронту під Львовом. Гранати і шрапнелі далекострільних батерій, які не раз стояли на схід від Львова коло Винник, перелітали понад цілий Львів і розривалися на польських укріпленнях на захід від Львова. 1-га гавбична батерія, обстрілюючи Львівський двірець, поцілила у польські магазини набоїв на вантажному двірці. Маґазини почали горіти. Набої експльодували і летіли далеко від двірдя. Із цієї причини постала уЛьвові паніка. Це, як казали була прекрасна нагода здобути Львів.
Оба ці полки брали ввесь час участь в облозі Львова. Відступали з галицькою армією до Чорткова. Відзначилися в останній Чортківській офензиві. Бойові заслуги стрілецької артилерії високо цінила Начальна Команда УГА, видаючи кілька разів похвальні накази для батерій СС. Обидва гарматні полки і протилетунська гармата підлягали оперативно УГА, адміністраційно підлягали далі командирові Гарматної Бриґади СС. Харчі діставали від галицького постачання, а мундири діставали від Гарматної Бриґади СС. Так само і платню діставали оба полки і далі у корпусі СС.