Українські війська опинилися на Волині між двома ворогами: із заходу поляками, які по зайнятті Радивилова посувалися на Дубно, і совєтськими військами, які по зайнятті Шепетівки і Острога, де загинула 10-та батерія СС під командою пор. Вежбицького, посувалися на Дубно зі сходу. Командування рішило уступитися з-поміж двох ворогів, які провадили війну проти України, але рівночасно провадили теж війну поміж собою, пустити одних на одних. Відступ прикривав коло Дубна панцерник „Січовий Стрілець” під командою пор. Будкевича. Він під’їжджав на захід і обстрілював поляків, і зараз таки посилав стрільна по совєтських військах на сході. Вкінці залога покинула панцерник, який зірвала міною, щоб не дістався котромусь ворогові.
Цілий Корпус СС скупчьвся коло Крем’янця, Почаєва, там скупчилися і три гарматні полки. У днях 26 до 29 травня 1919 р. війська покинули залізничні шляхи. Рештки майна перевантажено на обозні підводи. Ешельони попали в руки совєтів і поляків.
У цих безупинних боях від 19 березня до 29 травня 1919 р. Корпус СС поніс дуже великі втрати поляглими і раненими, а крім цього в воєнному майні. Гарматна Бриґада СС понесла також великі втрати полоненими і раненими та втратила одну легку батерію, а також багато майна і це тільки тому, що Штаб Дієвої Армії, який переїздив через станцію у Радивилові, чомусь не повідомив, щоб ешельони від’їхали.
Бої між Крем’янцем і Проскуровом
Корпус СС скупчився в околицях Крем’янця. Приходили вістки з околиць, які зайняті советами, що селяни підіймають повстання проти влади совєтів. Совєти грабували села, накладали непомірні заготівлі збіжжя і худоби. Селяни бунтувалися проти цього, а совєти висилали свої спеціяльні війська на придушення цих повстань.
Заблисла надія у війську на успіхи. Думали, що дійсно спалахне загальне повстання. Та воно так не було. Повстання були, але вони в більшості обмежувалися до свого села, містечка чи волости. Селяни проганяли то з одного, то з другого села совєтське військо, але йти далі за совєтськими військами повстанці не хотіли. Уважали, що коли вони прогнали совєтський відділ зі свого села, то і вистане. Таке повстання вибухло недалеко від Крем’янця у містечку Теофіполі. Міщани, чи там селяни містечка прогнали совєтське військо з Теофіполя. Прислали делегацію до Корпусу СС і просили, щоб Стрільці прийшли до Теофіполя. Міщани гарно прийняли Стрільців, але далі йти за совєтськими військами відмовилися. Казали, що вони будуть боронити тільки свого Теофіполя. В два чи три тижні пізніше Корпус СС був примушений відступити із цих околиць. Совєтські війська зайняли знову Теофіполь, розстріляли багато міщан, а частину містечка спалили. Так прикро і трагічно кінчилися повстання поодиноких сіл чи містечок.
Бувало й гірше. Прийшла до командира Корпусу СС отам. Є. Коновальця делегація з великого села Верби, коло Дубна, з повідомленням, що вони прогнали большевиків із села, але не мають гармат, щоб боронити село і просять, щоб вислати їм дві гармати на поміч. Поїхали дві гармати із 7-ої батерії СС до села. Селяни спочатку гарно прийняли гармашів, але на другий день уночі видумали, що стрілецькі гармати від’їдуть з села, а їм краще мати завжди гармати в селі. Тож уночі напали на гармашів. Почалася стрілянина. Селяни таки забрали гармати. Гармаші ледви втекли з кіньми із села. Подібні повстання проти совєтів були у багатьох селах по Україні, але у кожному селі було повстання із своїм окремим отаманом, який, звичайно, не хотів слухати нікого. Із цих повстань для українського війська корнети було мало, а для селян шкоди було багато, бо за такі повстання большевики палили села і розстрілювали селян. Корпус СС не мав щастя до повстанців і від повстанців у бойових діях не мав помочі. Були й великі повстанчі групи, як от — Махна, отамана Зеленого, які далися взнаки советам, але ні Махно, ні Зелений не хотіли співпрацювати зі Штабом Дієвої Армії. Були повстанці і корисні для воєнних операцій з українською армією, як, наприклад, повстанці отамана Шепеля на Волині. Совєти держали війська у містах і вздовж залізничних шляхів і чекали, коли скінчать війну з українською армією, а тоді скінчать з повстанцями і неслухняними селами. Совєти висилали з міст на села відділи війська по збіжжя і худобу. Ті відділи верталися до міста, навантажені здобичею.
З Румунії вернувся Запорізький Корпус та інші малі військові частини, але без зброї, бо румуни їх роззброїли. Вернулася з ними і 12-та батерія СС. На Україні була ще зброя для цих частин. На цілому фронті почалася офензива проти совєтів. У напрямі Кам’янця Подільського наступала 3-тя Залізна Дивізія, у якій був 4-тий гарматний полк СС, у напрямі на Проскурів наступав Запорізький Корпус, у напрямі на Староконстянтинів і Шепетівку наступав Корпус СС, Волинська Дивізія мала забезпечувати ліве крило наступу від півночі. Якось так було, що чомусь настрій в армії поправився, чи підо впливом вісток, що по Україні є повстання проти совєтів, чи може тому, що було гарне тепле літо.