На цілому фронті розгорілися завзяті бої. Совєтські війська були розбиті на фронті від Крем, янця до Дністра, до тодішнього кордону з Румунією. Січові Стрільці підходили до Заслава коло Шепетівки, зайняли Староконстянтинів. У всіх тих боях брали участь три гарматні полки СС і кінна розвідка. Запоріжці взяли Проскурів і посунулися на схід від Проскурова, а 3-тя дивізія, де був 4-тий гарматний полк СС, по здобутті Кам’янця Подільського, підійшла до Вапнярки, яку також здобула.
Для гармашів була це тяжка війна, бо була рухова. Батерії змінювали становища інколи кілька разів на день, але настрій був гарний, як звичайно у війську під час війни, коли воно йде вперед. Ще й погода сприяла.
В українськім війську від травня 1919 р. був брак харчів, а передусім хліба. Був де переднівок, так що вояки часом і по кілька днів не мали хліба. Українські гроші, гривні, упали дуже на вартості. Не тільки стрілець, але й старшина міг за свою місячну платню купити ледви одну пачку тютюну, але цим ніхто дуже не переймався. Курили листя тютюну, яке можна було дістати від селян, бо тютюн сіяли усі. Можна сказати, що військо властиво не діставало ніякої платні, бо за гроші, які вояк діставав, не можна було нічого купити. Селяни мали збіжжя, але продавати за гроші не хотіли, бо за ті гроші не могли самі нічого дістати, або дуже мало. Крім цього було дуже мало соли. Часом варили кухні страву без соли. Здається, ніяка інша армія була б не витримала тяжких боїв, які доводилося зводити на фронті, у голоді, без хліба і без соли. Українська армія витримувала це. Витримували це і батерії. Артилерія стріляла дуже ощадно, бо запаси набоїв пропали в Радивилові. Для артилерії було те добре, що була трава для коней і коні не були голодні. Зате вівса для коней ніде не можна було дістати.
Бої йшли дуже завзяті і вперті. Червоні москалі хотіли знищити зовсім армію УНР. Підвозили все нові військові частини і доповнення та кидали їх у бій. Серед цього бурхливого воєнного періоду приходилося гармашам переживати часи перемог і часи поразок, наступів і відступів. Нагородою за всі невигоди було гарне, тепле літо. Дощі не падали, гаряче сонце гріло. Гармаші держалися добре. Батерія, гармати, коні були для гармашів дорожчі над усе. Що могло відірвати гармаша від батерії? Він нині тут, завтра там. Роками не був удома і вже звик до цього. У найтяжчих часах присвічувала гармашеві віра, що та війна принесе таки волю Україні. На тяжкому шляху війни дорога була служба для України і стрілецька слава. Сонце часто в’ялило, вітер смагав гармаша і його коня, але воєнні переживання в’язали ще сильніше із стрілецьким товариством, вірним конем і гарматою. Перебуті на фронті у полі літні ночі, коли гармати стояли на позиції, вартові вартували коло гармат. Гармаш ночував під зоряним небом. Під головою сідло — це краще, як пухова подушка. Спав на коці з коня, прикритий військовим плащем. У головах вірний кінь хрупав траву чи сіно. Кінь у головах, але він ніколи не ударить, не ступить на свого їздця. Він наче береже їздця від несподіваної небезпеки. На небо вийде не раз місяць „як млиновеє коло”. Над батерійним табором злине тихенько, щоб ворог не почув, пісня, і так довго, довго у ніч. Завтра не знати, як воно буде, може знову завзятий бій, може знову будуть вибухати Гранати коло батерії, а крісові кулі літатимуть, як злющі мухи. У таких хвилинах серце б’ється інакше, жвавіше. Може це страх, а може самозаховавчий інстинкт спричинює інше биття серця, яке воно дивне, але яке воно дороге у споминах кожного вояка. Такого переживання не матиме ніхто за ніяку ціну і ніколи — у часі спокою. Гармаш почував силу своїх гармат.
Не раз ворог наступав, але шрапнелі, гранати затримували ворожі лінії. Гарматний вогонь промощував у наступі дорогу піхоті, нищив ворожі окопи, кулеметні гнізда, або примушував ворожі гармати мовчати. Сила гармат збуджувала віру в перемогу і, мимо воєнних невигод, а часом і голоду, давала гармашеві вдоволення. Гармаш Січових Стрільців був завжди краще одягнений. На комірі блюзки-френча пишалися червоні відзнаки із золотими буквами „СС” і гарматними гирлами. На шапці пишався золотий Володимировий тризуб. При боці револьвер або шабля, на плечах короткий кавалерійський кріс. Стрілецький гармаш витримував ворожі наступи, студінь, спеку. Він вірив в ідею, вірив, що здобуде Україні державність і волю.