Останки придніпрянської армії, а з ними стрілецька артилерія, докотилися до Староконстянтинова. Там був зорганізований у казармах, де восени був Кіш СС, великий шпиталь для хворих на тиф, які були в обозах. Цей шпиталь залишено під доглядом лікарки др. Зірки Ткачківської.
Згідно з наказом останки армії рушили зі Староконстянтинова далі на північ. По дорозі, не траплялося більше пашківських волостей і мороз не був сильний, тільки сніги утруднювали похід. Уряд, Штаб Армії примістилися у містечку Любарі. Там стала на квартирах Гайдамацька бриґада отамана Волоха. Ті гайдамаки не мали нічого спільного зі Слобідськими Гайдамацьким Кошем, ані з пізнішим 3-им Гайдамацьким полком Запорізького Корпусу. Був це новозформований відділ.
У Любарі примістилися ще — Волинська дивізія і Юнацька школа. У Новім Мирополі й околиці примістилися Запоріжці. Корпус СС став на квартирах у Новій і Старій Чорториї. Головний Отаман С. Петлюра мав надію, що у цьому куті поміж совєтським, польським і денікінським фронтами військо відпічне, переорганізується і перечекає якийсь час.
Та так не сталося.
З грудня 1919 р. отаман Волох зі своїми гайдамаками збунтувався. Напав у Любарі на державні інституції, забрав державну скарбницю і подався до большевиків, до містечка Чуднів. Цей „татарський” чоловік хотів заслужити ласку у червоних москалів, тож не пішов сам, а зі своїми гайдамаками та із зграбованою державною скарбницею. Та ласки там не зазнав, бо і ворог гидує підлими людьми. Цей перехід Волоха з його гайдамаками до большевиків добив морально останки українського війська.
Нехай будуть прокляті оті „татарські люди” по цілій Україні, чи це люди темні, шкурники, які хотять тільки наживи, грабунку, чи Волохи, Хименки, які кричали переможній українській армії „слава” і самі служили в тій армії, але коли побачили, що українська армія побита, то у своїй підлості, зажерливості нападали на цю армію. Юда Іскаріот який був, здається, чесніший, бо після продажу Ісуса Христа повісився. Нехай будуть прокляті Волохи, Хименки, Григорієви, які декламували, що вони за „неньку Україну” готові душу віддати, але тільки як довго Україна була сильна. Коли ж побачили, що москалі, все одно червоні чи білі, сильніші від України, побігли до москалів з поклоном, щоб заслужити ласку в них, по дорозі ще крали та грабили українське військове майно. Та ласки не дослужилися, а погинули з рук ворога.
Чи воно так було тільки в українському народі? Ні, і ще раз ні! В інших народів були також подібні Волохи, і то в народів державно вироблених, які століттями мали свою державу, але зрадники у державних народів не шкодили так дуже державі, як Україні. Україна по двох століттях неволі, будувала свою державу і націю. Тож не диво, що були зради й підлості.
По зраді Волоха Головний Отаман С. Петлюра переїхав до Січових Стрільців у Нову Чорторию. Головний Отаман перебув останній вечір перед виїздом у Польщу серед Січових Стрільців. Отаман Є. Коновалець запросив, здається, до школи, деяких стрілецьких старшин на вечерю. Зійшлося біля 30 старшин. На вечерю прийшов Головний Отаман Петлюра з отам. Є. Коновальцем. Сіли за стіл. Подали вояцьку вечерю. Була це страсна вечеря. Головний Отаман не сказав під час вечері ані одного слова. Зі стрілецьких старшин ніхто не відізвався не то до Головного Отамана, але навіть до свого сусіда. Було вже вирішено, що армія УНР перестає існувати.