Люк Бессон
АРТУР І МІНІПУТИ
Роман
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської О. Думанської
Видавництво висловлює подяку Анастасії Лестер за сприяння в здійсненні даного проекту.
РОЗДІЛ 1
… От і сьогодні день має бути теплим і сонячним. Довкола все цвіте і пахне. По ясно-блакитному небу навколо бігають маленькі кучеряві хмаринки, ніби пустотливо доганяючи одна одну.
Отже, ранок видався просто чудовий — саме такий, яким і має бути перший ранок літніх канікул.
У цю ранішню годину, коли навіть птахи можуть трохи побайдикувати, ніщо не віщувало якихось жахливих подій… А вони мали ось-ось статись.
У затишній долині, де поміж пологими берегами дзюркотить вузенька річечка, стоїть незвичний для тутешніх місць будинок. Він великий, дерев'яний і пофарбований у світлий колір. Уздовж його фасаду тягнеться балкон з мереживною решіткою, а вхід прикрашають портал і колони. Такі будинки, які більше схожі на невеликі палаци, колись споруджували багаті колоністи на островах південних морів. Довкола будівлі — сад, що тягнеться до самого берега річки. Поблизу будинку — просторий сарай, переобладнаний під майстерню, а позаду — великий резервуар для зберігання запасів води.
Неподалік, під кронами дерев, ніби маяк, височіє вітряний двигун, споруджений винятково для втіхи мешканців будинку. Бо вітри в цих краях навдивовижу ласкаві.
І все ж — хоча про це поки що ніхто не знає — саме сьогодні спокій цього мирного куточка буде порушено.
З оглушливим гуркотом відчиняються двері будинку і на ґанок вилітає поважна огрядна пані.
— Арту-у-у-р-ее! — гукає вона так, що з дерев падає листя.
Поважній пані давно за шістдесят, і чорна сукня, оздоблена чудовим мереживом, не приховує її роздобрілих форм. Проте її це аніскільки не бентежить, як і звання «бабусеньки».
Пані одягає рукавички, кокетливо торкається капелюшка і сильно смикає шнурок великого дзвона, що висить при дверях.
— Артуре! — гучно повторює вона таким же командним голосом, але ніхто так і не відгукується.
— Куди він подівся? І де пес? Що, пес також зник? — невдоволено бурчить літня пані.
— Альфреде! — так само гучно, але марно кличе бабусенька. Пес не подає радісного гав-гав…
Вона дуже не любить запізнюватися. Проте нічого не вдієш, і бабусенька нетерплячим кроком повертається в будинок.
Якщо зовні будинок більше нагадує палац, то всередині він обставлений надзвичайно скромно, хоча й з великим смаком. Особливо гарні плетені мереживні серветки, котрі, як плющ, який покриває стіни будинку, оповивають усі полички, крісла й дивани. Паркетна підлога вилискує від воску.
Бабусенька взуває повстяні капці і, продовжуючи обурюватись, прямує через вітальню до сходів, що на другий поверх.
— Незабаром ви й самі переконаєтесь, який це чудовий сторожовий пес! Господи, де були мої очі, коли я брала цього пса? — бурчить вона. — Цікаво, що й де стереже цей пес? Його ж ніколи не буває вдома! До речі, як і Артура! Вони обоє — як протяг: просвистів — і нема його!
Бабусенька відчиняє двері в кімнату онука.
В кімнаті панує порядок — навіть не подумаєш, що тут мешкає маленький хлопчик. Проте придивившись, зрозумієш: порядок тут лише тому, що нема іграшок. А кілька речей, зроблених, очевидно, понад століття тому, навряд чи можна назвати іграшками.
— Ганяють невідомо де, а бідна бабуся мусить за ними бігати цілий день! Ну ось, прошу дуже, знову нікого! — ремствує поважна пані і, вийшовши з кімнати, рушає далі коридором.
— Хіба ж я не дозволяю йому бавитися? Гуляй, бався, будь ласка, але ж з'явися хоча б на кілька хвилин! Так чинять усі діти! — вигукує вона. І раптом завмирає. Їй щось спадає на думку. Затамувавши подих, вона прислухається: в будинку панує повна тиша.
— Тиша… Вже цілих п'ять хвилин минуло… Цікаво, де ж він може бавитися так тихо…, як мишка…, в якому куточку?.. — шепоче бабусенька, поковзом рухаючись у м'якеньких капцях углиб коридору.
Вона добирається до останніх дверей, на яких висить табличка з написом «Вхід заборонено», і тихенько прочиняє їх, щоб не сполохати непроханих гостей.
На біду, двері зрадливо риплять.
Бабусенька аж розгубилася, ніби це вона заскрипіла зубами, а не заржавілі петлі дверей.
Вона обережно заглядає в заборонену кімнату.