М'ячик падає в резервуар з водою.
Розізлившись через зіпсований піджак, але задоволений своїм кидком, Давидо єхидно звертається до хлопчика:
— А зараз ваш хід, центральна!
Артур не вважає за потрібне відповідати Давидо. В таких випадках часом достойніше промовчати.
Пан Давидо розвертається на підборах і прямує у глиб саду.
Пес гавкає безперестанку, і бабусенька починає хвилюватися.
Розвішані простирадла відгороджують її від основної частини саду. Щоб з'ясувати, що там діється, бабуся розсовує білизну і натикається на пана Давидо. Обоє аж підскакують з несподіванки.
— Ви мене налякали! — обурено каже бабуся.
— Мені шкода, — лицемірно відповідає Давидо. — Домашні клопоти? Потрібна допомога?
— Ні, дякую. Що вам ще потрібно? — в голосі поважної пані вчувається тривога.
— Я хочу вибачитись. Учора ввечері я погарячкував, і зараз хочу загладити свою вину, — промовляє він загадково. Принаймні слова його мають подвійний зміст.
Підступний Давидо не поспішає розкривати свої карти. Попорпавшись у кишенях, він дістає звідти вчорашній документ.
— Ось, усе виправлено! Всі підписи є!
Взявши прищіпку, він вішає папір на шнур.
— Звісно, ви часу даремно не гаяли! — з огидою зауважує бабуся.
— Це просто вдалий збіг обставин, — у голосі Давидо вчувається награна байдужість. — Уранці в церкві я випадково зустрів управителя…
— Ви ходите до церкви? Чого ж я жодного разу вас там не бачила? — єхидно запитує бабуся.
— Виявляючи смиренність, я ніколи не сиджу в перших рядах. До речі, я теж вас там не бачив, — шипить він у відповідь. — А я ось, Наприклад, і мера там зустрів і він теж підтвердив правильність складеного мною акта.
Давидо витягає з кишені ще один офіційний лист і прищеплює його до шнура поряд з першим.
— А ще я зустрівся там з нотаріусом і він також завірив свідоцтво про купівлю будинку, — каже він і вішає в такий же спосіб ще одного листа. — І банкіра та його чарівну дружину я зустрів і банкір підтвердив, що ваш борг перевів на мене…
На шнуру з'являється четвертий лист…
Тим часом Артур намагається видертися вгору по стінці величезного резервуара, Альфред з хвилюванням спостерігає за ним.
Давидо продовжує розвішувати все нові й нові папери:
— … землевпорядник підтвердив межі саду згідно з земельним кадастром, — монотонно, без пауз, промовляє він, — а також префект підписав наказ про звільнення приміщення протягом сорока восьми годин…
І Давидо повісив останній, десятий документ.
— Усього десять! Моє щасливе число! — задоволено завершує він, упевнений, що помстився.
Бабуся ошелешена, пригнічена, розгублена.
— Вуаля. Якщо через сорок вісім годин ваш чоловік не з'явиться, будинок стане моїм, — підводить риску Давидо.
— У вас немає серця, пане, — обурено говорить бабуся.
— Ні! Я ніколи не був жорстоким і саме тому пропонував вам кругленьку суму за цю розвалюху! Але ж ви навіть слухати мене не захотіли!
— Цей будинок ніколи не продавався, пане! — нагадує бабуся.
— Ну то й що? Треба ж колись почати! — цинічно відповідає він.
Перегнувшись через край резервуара, Артур дивиться вниз. Велика чаша заповнена менш ніж наполовину і тенісний м'ячик похитується на воді майже в самому внизу.
Артурові доводиться перекваліфікуватися на каскадера. Умостившись на краю резервуара, він звішує ноги вниз, упирається підошвами в стінку гігантської посудини. Потім обережно нахиляється і простягає руку, щоб дістати м'ячика.
Альфред тривожно скавчить. Цікаво, звідки він знає, що на хлопчика чекають неприємності?
Чути гучний сплеск — це Артур упав у воду.
Зляканий Альфред, підібгавши хвоста, втікає, вдаючи, що має купу справ.
— Навіщо вам цей шматок землі і старий будинок? — запитує бабуся Давидо.
— Я сентиментальний. Усе це колись належало моїм батькам, — холодно відповідає Давидо.
— Я знаю. Адже саме ваші батьки продали цю садибу моєму чоловікові в подяку за його послуги місцевим жителям. І ви хочете піти проти волі своїх загиблих батьків? — запитує бабуся.
— Загиблих? Зниклих! Вони зникли так, як і ваш чоловік, покинули мене самого! — обурено вигукує Давидо.
— Ваші батьки не кидали вас, любий хлопчику, — уточнює бабусенька, — вони загинули на війні.
— Результат той самий! — сердито відбивається ділок. — Полишили мене одного, і я повинен сам давати всьому раду! Отож якщо післязавтра ополудні ваш чоловік не підпише ці папери і не заплатить усі свої борги, я буду змушений вигнати вас звідси. І я не подивлюся, чи встигла висохнути ваша білизна, чи ні!