— Бабусенько! Ти що — не розумієш? Це ж план. План, як потрапити до мініпутів! Вони десь тут, у нашому саду! Дідусь привіз їх із Африки! І якщо ми зуміємо до них добратися, вони обов'язково вкажуть, де дідусь сховав скарб. І це нас порятує! — радісно завершує хлопчик.
Бабусенька має всі підстави вважати, що її онук, шукаючи скарб, перевтомився і збожеволів.
— Зараз не час для забавок, Артуре! — дорікає вона. — Поклади аркуш на місце і відпочинь!
Хлопчик образився, сльози ось-ось покотяться з очей.
— Ти зовсім не віриш, що скарб існує? Думаєш, що це дідусева вигадка?
Бабуся ласкаво обіймає онука за плечі.
— Артуре, ти вже великий. Невже ти й справді віриш, що в нашому саду живуть крихітні люди? Люди, які тільки й чекають, коли ти прийдеш до них за мішком рубінів?
Слово «рубіни» змусило антиквара озирнутися: він тепер схожий на старого лиса, що вчу яв запах курятини.
— Перепрошую, ви щось сказали?
— Та ні, нічого… я розмовляла з онуком, — відповідає бабуся.
Антиквар продовжує оглядати кабінет, однак слово «рубіни» його просто загіпнотизувало.
— Якщо ви маєте коштовності, — починає він, — то ми, звісно, можемо оцінити…
— Ні, на жаль, коштовностей нема і не буде, — голосом, що не допускає сумнівів у правдивості її слів, відповідає бабуся. І знову звертається до Артура:
— Слухай-но, поклади нарешті малюнок на місце! І швидше!
Доки антиквар читає напис над письмовим столом, хлопчик неохоче виконує бабусин наказ.
Слова одні приховують часто слова інші.
Вільям Ш.
Здається, антиквара цей напис дещо забавляє.
— «Ш.» — це Шопенгауер? — питає він простодушно.
— Ні, «Ш.» — це Шекспір, Вільям Шекспір, — відповідає бабуся.
В Артуровій голові щось клацає, і він знову витягає із книги аркуш, щоб перечитати фразу: «Хто захоче вирушити в країну мініпутів, той довіриться Шекспірові».
— Невже-е-е? — недовірливо тягне антиквар. — Та це майже одне й те ж.
Бабусенька з докором дивиться на нього:
— Звісно, адже ви помилилися тільки на двісті років!
— Хіба? Як швидко летить час! — вигукує антиквар, намагаючись за жартом приховати свою неосвіченість.
— Це правда, час летить дуже швидко, тому поспішіть і вибирайте, бо я можу передумати! — суворо відповідає бабуся.
— Ми забираємо усе! — говорить антиквар вантажникам.
Бабуся заніміла. Артур тихенько знову ховає аркуш у задню кишеню брюк.
— Зачекай! Зачекай-но, малий! Не треба шахраювати! — на обличчі в антиквара — посмішка інквізитора. — Я ж сказав: ми забираємо все!
Артур неохоче витягає аркуш і простягає його антиквару. Той швидко ховає його у свою кишеню.
— От і все гаразд, малий, — задоволено говорить антиквар і гладить хлопчика по голівці.
Вантажники почали діяти: меблі й решта предметів зникають із шаленою швидкістю. Бабуся спостерігає, як виносять згадки про її молодість, і очі її зрадливо поблискують. Так буває під час пожежі в лісі, коли дим стелиться на всі боки і на очі навертаються непрохані сльози.
Товстун-вантажник хапає портрет Арчибальда. Бабуся перетинає йому шлях і, вчепившись у раму, заявляє:
— Ні! Цього не руш!
Товстун, не відпускаючи портрета, заявляє:
— Ви ж чули: все! Бабуся не відступає:
— А я вам кажу — все, окрім портрета мого чоловіка!
Не чекаючи від поважної пані такого від-пору, вантажник запитально дивиться на антиквара. Той вважає за краще піти на поступки.
— Сімоне! Постав чоловіка мадам на місце! Він же тобі нічого не зробив! — жартує він. — Вибачте, пані! На жаль, фізична сила буває обернено пропорційна розумовим здібностям…
І, забравши портрет у вантажника, торговець вручає його бабусі.
— Ось, мадам! Дарунок фірми! — нахабно каже він.
Тим часом вантажники зносять униз останні коробки. Артур теж біжить униз, бо знає, що основні події відбуватимуться там.
Антиквар відраховує бабусі кілька купюр.
— Триста євро! За все! — гордо говорить він, пишаючись собою.
Поважна пані сумно зітхає:
— Так мало… за цілих тридцять років спогадів!
— Це ж тільки аванс, — підбадьорює її антиквар. — Якщо я все продам, — ви отримаєте щонайменше десять відсотків!
— Ну й добре! — безнадійно змахує рукою бабуся.
— Ярмарок відкривається через десять днів. Якщо передумаєте, у вас ще є можливість усе повернути, — пояснює торговець.
— Ви дуже люб'язні…
Бабусенька відчиняє двері, випроваджуючи антиквара, і зразу ж бачить перед собою малесенького чоловічка в сірому костюмі, а біля нього — двох полісменів.