Той чоловічок у сірому костюмі — судовий виконавець.
— Мадам Сюшо? — ввічливо звертається він до бабусі. І голос його, і тон засвідчують мету прибуття.
— У чому річ? — стривожено запитує бабусенька.
Один із полісменів із-за спини виконавця заспокійливо махає руками. Це Мартен, той самий Мартен, який завжди ввічливо розмовляє з нею біля супермаркету.
Чоловічок у сірому костюмі називає себе:
— Фредерік де Сен-Клер. Судовий виконавець.
Він бачить гроші, які тримає в руках бабуся, і вигукує:
— О! Як доречно! — голос його настільки солодкий, що його можна класти в чай замість варення.
Він починає ритися в сумці — і витягає звідти виконавчий лист.
— Згідно з цим документом ви повинні погасити заборгованість за векселем, виписаним на ім'я Ернеста Віктора Еммануеля Давидо. Сума вашого боргу становить сто вісімдесят п'ять євро, плюс шість відсотків за прострочений платіж, плюс судові видатки. Загальна сума до сплати — двісті дев'яносто євро.
Торгуватися судовий виконавець явно не має наміру.
Бабуся дивиться на гроші, які ще тримає в руці, і простягає їх чиновнику.
Той не приховує здивування — він чекав чогось іншого.
— Дозвольте? — питає він і починає рахувати гроші.
Артур спостерігає цю сцену з вітальні. Він нічому не дивується. Йому просто бридко. Хлопчик розуміє, що бабусю втягують у якесь зачароване коло, звідки нема виходу.
— Не вистачає трьох євро… Може, я помилився… Я можу ще раз порахувати, — каже судовий виконавець.
— Як так? Тільки-но мені заплатили рівно триста євро, — розгублено говорить бабуся.
— Мені порахувати ще раз? — ввічливо запитує чиновник.
Навряд чи, він помилився… Що з ним сперечатися! Бабуся тільки сумно хитає головою.
— Ні. Не турбуйтеся… Ви рахували правильно…
Вантажівка антиквара пронизує ніч, а він від задоволення потирає руку.
— Однак непогану справу я закрутив, похваляється торговець. І шукає в кишені папірець, відібраний в Артура:
— Подивимось, що цей маленький негідник хотів від мене приховати?
Він витягає аркуш, який неохоче віддав йому хлопчик… Це список закупок у супермаркеті…
РОЗДІЛ 5
Артур сидить у вітальні і також розгортає аркуш. Це портрет мініпутської принцеси Селенії. Мініпути — тільки на них він може сподіватися.
А судовий виконавець ще не пішов.
— Сума, яку ви не можете повернути, мізерна, але закон є закон. Тому я змушений описати майно, щоб ліквідувати заборгованість у три євро.
У судових виконавців і псів із породи пітбулів є дві спільні риси: вони ніколи не відпускають пійману жертву і радісно посміхаються, коли бачать її страждання.
Ввічливий полісмен Мартен вважає за свій обов'язок втрутитися.
— Вибачте, ця сума така незначна, хіба не можна просто зарахувати її? — принижується він перед чиновником.
Той вагається.
— Звісно… Але в постанові сказано «внести всю суму». А якщо я не виконаю постанови, то мене притягнуть до відповідальності.
— Я вас розумію, — зітхає бабусенька. — Що ж, проходьте…
— Хвилиночку! — вигукує Мартен. Він дістає із гаманця три євро і дає їх виконавцеві. — Тепер сума повна!
Чиновник зовсім розгубився. На його обличчі здивування: той, хто потрапляє в халепу, здогадується про це останній.
— Це… Це, звичайно, порушення процедури, але, зважаючи на обставини, я згоден!
Бабусенька ледве стримується, щоб не кинутися на шию люб'язному полісмену, і тільки почуття власної гідності не дозволяє їй цього зробити.
— Щиро дякую вам, офіцере, я поверну борг, як тільки зможу! — велично промовляє вона.
— Які дрібниці, мадам Сюшо! Коли повернеться ваш чоловік, думаю, він і розрахується, — дуже ввічливо відповідає Мартен.
І обидва полісмени підштовхують судового виконавця, щоб він більше не затримувався.
— Досить, сьогодні ви добряче попрацювали! Пора й додому!
— Моє шануваннячко, мадам! — лунає з темряви голос судового виконавця.
Бабусенька зачиняє двері і знеможено опускає руки.
Біля Артура озивається телефон. Хлопчик знімає слухавку.
— Алло! Артуре, дорогенький, це мама! Як справи? — чути рідний голос, що весь час переривається.
— Все чудово! — нарочито бадьоро відповідає Артур. — Ми з бабусенькою живі-здорові!
Розмахуючи руками, бабуся поспішає до онука у вітальню: її жести означають, щоб хлопчик не сказав батькам нічого зайвого.
— Що ти сьогодні зробив корисного? — питає мати задля годиться.