Просторе горище, колись переобладнане на кабінет, нагадує лавку лахмітника. Або, якщо хочете, кабінет, господар якого полишив заняття наукою і захопився безладним колекціонуванням. По обидва боки письмового столу височать масивні книжкові шафи: їхні полиці всуціль заставлені старовинними книгами у шкіряних палітурках. Над столом натягнуто шовкову тканину на якій вишито:
Слова одні часом приховують слова інші
Так, скидається на те, що наш учений-колекціонер ще й філософ.
Бабусенька обережно протискується поміж зваленими в купи старовинними речами, серед яких переважають різні африканські дивовижі. Скрізь стримлять списи, що нагадують пагони бамбука. Стіна завішана незліченною кількістю африканських масок. Проте впадає в око їх нестача: цвях у центрі стіни стримить без маски.
Отже, в кімнаті хтось побував! Бабусенька зупиняється, прислухається… І чує хропіння! Ще кілька кроків — і вона знаходить Артура, який спить просто на підлозі. Обличчя хлопчика сховане під африканською маскою, тому хропіння звучить глухо і лунко.
І, звісно, поруч із хлопчиком лежить Альфред і в такт хропінню б'є по масці хвостом.
Побачивши таку зворушливу картину, поважна пані вмить забула про свій гнів.
— Але ж ти міг би озватися, коли я кличу вас! Більше години шукаю! — пошепки дорікає бабусенька псу, не бажаючи будити Артура. Альфред винувато поглядає на бабусеньку.
— Думаєш, якщо вибачився, то можна далі чинити неподобство? Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли ви заходите в дідусеву кімнату і торкаєте його речі! — продовжує сварити бабусенька пса, обережно знімаючи маску з обличчя Артура.
Хлопчик, який спить під маскою, схожий на лукаве янголятко. І, поглянувши на нього, бабусенька відчуває, що її сварливий настрій тане, як сніг на сонці. Боже мій, яке ж гарненьке це хлоп'ятко, коли спить! Так і хочеться поцілувати кожну веснянку на його личку, погладити маленьку чубату голівку! Що за чарівне створіння! А який невинний вираз обличчя в цього сплячого янголятка, не обтяженого ніякими турботами!
Бабусенька розгублено зітхає: ось уже кілька років усе її життя присвячене цьому хлоп'яті.
Піймавши спрямований на внука захоплений погляд бабусеньки, Альфред починає ревниво скавчати.
— Ну ти й безсоромний! Тобі треба зараз сидіти тихо, як миші, — суворо говорить бабуся псу, і Альфред її розуміє.
— Прокидайся, Артуре! — промовляє бабуся, ласкаво поплескавши його по щоці. Проте у відповідь хлопчик сопе ще дужче.
Бабуся рішуче підвищує голос.
— Ну ж бо, Артуре, вставай! — гримотить вона так, що з-під даху озивається луна.
Хлопчик схоплюється і все ще в полоні сновидіння продовжує командувати:
— Всі до мене! Триматися разом! Альфреде, швидше! Займаємо кругову оборону!
Він захоплений пригодами, які йому наснилися, і зовсім не хоче прокидатися. Розмахуючи руками, він рветься вперед: йому ще сниться атака.
Бабусенька хапає хлопчика за плечі і ласкаво, але енергійно струшує його.
— Заспокойся, Артуре! Це я, бабусенька! — голосно і виразно промовляє вона. Упізнавши її голос, онук нарешті прокидається.
— Вибач, бабусенько, мені здалось, що я все ще в Африці.
— Бачу, бачу, — усміхається бабусенька. — Ну і як пройшла подорож?
— Чудово! Разом з дідусем ми гостювали в одного африканського племені. Це були дідусеві друзі, — помовчавши, додає Артур.
Бабусенька, як завжди, приймає умови гри, які пропонує онук.
— Несподівано на нас напала величезна зграя левів — кілька десятків. Вони оточили нас!
— О, Господи! І як тобі вдалося вислизнути від них? — вдавано хвилюється бабусенька.
— Я нічого не міг вдіяти, все придумав дідусь, — скромно відповідає Артур. — Він натягнув величезне полотно прямо посеред савани!
— Полотно? Яке полотно? — питає бабусенька.
Артур біжить до полиць, зіскакує на ящик і тягнеться до книг. Знайшовши потрібну, він витягає її і швидко розкриває на відомій йому сторінці.
— Ось таке! Бачиш? На тому полотні він намалював непрохідні джунглі і затягнув ним наш табір. І дикі звірі не змогли нас знайти, бо ми стали невидимками, — пояснює хлопчик.
— Невидимками… Але ж звірі мають нюх і могли вас знайти за запахом! — заперечує бабусенька.
Артур вдає, що не чує бабусиних слів. Тоді вона вирішує повернути онука із країни мрій на землю.
— Ага, до речі, чи приймав ти сьогодні душ?
— Знаєш, я саме йшов у душ, але натрапивши на оцю книгу, зачитався і забув, куди йшов. Тільки поглянь, які тут малюнки! Хіба ж можна від них відірватися? Тут намальовані всі дідусеві винаходи, створені для тих загадкових племен, яких він зустрів у Африці!