Артур не вірить своїм очам. Невже і схований скарб, і мініпути, і принцеса Селенія — все правда?
Він зіскакує з крісла, відчиняє шухляди в пошуках календаря. На щастя, антиквара не зацікавило це видання. Артур починає підраховувати повні.
— … Сім… вісім… дев'ять… десять! Потім дивиться, на коли випадає довгоочікувана повня.
— Ой! — злякано вигукує він. — Це ж… сьогодні!
Хлопчик вискакує в коридор і дивиться на стінний годинник: двадцять три години тридцять хвилин.
— Через тридцять хвилин! — скрикує він.
При світлі свічки бабуся підписує папір для службовця електричної компанії.
— Ось і все. Рожевий примірник — для вас. А синій — для мене. Один для дівчаток, другий для хлопчиків, — намагається жартувати службовець, але жарт нікому підхопити. Бабуся мовчить, як шмат мармуру.
— Щоб вам знову включити електрику, треба прийти в центральну контору, яка працює з дев'ятої ранку до шостої вечора, і принести квитанцію про сплату.
— Так, зрозуміло, — відповідає бабуся. Несподівано вона цікавиться:
— Скажіть, а чому ви прийшли так пізно? Робочий день закінчується о шостій — самі ж сказали!
— Знаєте, я не в курсі, — довірливо повідомляє службовець. — Це вони наполягли, щоб я зайшов до вас саме сьогодні. І заплатили мені за потрійним тарифом! Певно, там в ГЕКД хтось хоче вам насолити…
— В ГЕКД? — перепитує бабуся.
— В Генеральній електричній компанії Давидо, — пояснює службовець.
— Ну, тоді все зрозуміло, — усміхається бабуся.
Лунають звуки, що нагадують стукіт молотка.
Службовець тривожно озирається і знову намагається пожартувати:
— Бачите, не я один працюю понаднормово!
— Та ні, тут нікого немає. Це привиди, — говорить бабуся так переконливо, що ніхто б не наважився їй заперечити. — У нас їх багато. Отже, біжіть швидше додому, бо привиди дуже не люблять людей у формі.
Службовець зблід від жаху — його фірмовий комбінезон і справді схожий на форму!
— Ну, я пішов! — гукає він, спритно долаючи віддаль від ґанку до свого автомобіля.
Усміхаючись, бабусенька гримає дверима, зачиняючи їх після стількох відвідувачів. Вона піднімає голову і прислухається, намагаючись зрозуміти, хто це так гупає у стіни.
РОЗДІЛ 6
Артур несамовито заганяє цвях у стіну. Звісно, він це робить молотком.
— Двадцять вісім… двадцять дев'ять… тридцять! Хух! Тепер можна й відпочити.
Останній удар такий сильний, що від стіни відлітає невелика дощечка. До її внутрішнього боку прикріплено стрижень — це дверцята манюсінького тайника.
Артур просовує руку в отвір і витягає звідти аркуш паперу, на якому написано:
«Чудово! Ти розгадав і другу загадку. Лишилася третя, остання. Старий радіатор опалення. Обертай кран праворуч стільки разів, скільки букв у твоєму імені. Потім оберни на чверть у зворотному напрямку».
Хлопчик присідає біля підвіконня, дістає рукою до радіатора і починає обертати кран.
— Артур! А-р-т-у-р! — він рахує дуже уважно, бо часу обмаль, а помилитися не мо-экна.
Так… А зараз чверть оберта у зворотному напрямку!
Виконавши усі дідусеві інструкції, він зупиняється. Завжди треба бути готовому до несподіванки! І ось вона — до кабінету заходить бабусенька. Артур зривається з місця як ошпарений.
— Що ти тут майструєш? Навіщо так стукав молотком? — невдоволено запитує бабуся. Після тяжкого дня і стількох неприємних новин вона хоче швидше опинитися в ліжку.
— Я… мені… лагоджу радіатор у дідусевому кабінеті, — виправдовується Артур.
— А навіщо цим займатись уночі? Та ще й улітку? — з недовірою запитує бабуся, бо відчуває: онук, як завжди, шукає пригод на свою голову.
— Ти ж сама казала, що зима приходить зненацька, — викручується хлопчик.
— Звісно, казала так, але в листопаді! — не заспокоюється бабуся. — А зараз кажу, що вже майже дванадцята ночі і давно пора спати. І потім: ти знову бавишся в дідусевому кабінеті, хоча я просила тебе цього не робити.
— Чому? Адже тут тепер порожньо, — заперечує Артур.
Бабуся розуміє, що її вимога вже не має значення, але принципово не хоче поступитися:
— Так, звичайно, тут майже зовсім немає речей, але залишилися спогади… І мені не хочеться, щоб ти їх розтривожив! — хитрує вона.
Підійшовши до столу, бабусенька відриває з календаря черговий аркуш і кладе його в коробку з написом: «Дні без тебе». Таких аркушів назбиралося багато.