Артур німіє від здивування. Потім, отямившись, витягає із кишені ліхтарик і скеровує промінь світла на прибульців.
Це воїни-матасалаї в національних строях: пістряві бубу на стегнах, безліч прикрас і амулетів, у волосся вплетені морські черепашки, в руках списи.
Найстрункіший із них — вождь. Його зріст більше двох метрів, точніше, два метри і п'ятнадцять сантиметрів. Четверо його супутників не набагато нижчі.
Артур не знає, що сказати. Здивовано поглядає на гігантів — він проти них, — як садовий гном.
— Артур? — звертається до нього вождь.
Хлопчик лише киває від здивування головою. Вождь усміхається.
— Ходімо, в нас обмаль часу! — хором промовляють воїни і прямують у сад.
Як під гіпнозом, Артур безстрашно йде за ними. Альфред біжить слідом — не хоче залишатися під сходами, бо йому там ще страшніше.
П'ятеро африканців розташовуються на п'яти кінцях килима — вони зайняли місця статуеток. Артур вагається: йому потрібно стати в центр килима чи підійти до підзорної труби?
— А ви… Ви хіба не йдете? — хлопчик тривожно запитує воїнів.
— Тільки хтось один має право пройти, проте ми впевнені, що лише ти переможеш Жахливого У, — відповідає вождь.
— Упиря? — перепитує хлопчик, згадуючи страшний малюнок у книзі.
Всі п'ятеро воїнів прикладають пальці до вуст, закликаючи мовчати.
— Коли будеш там, ніколи, ніколи… не вимовляй цього імені. Воно приносить біду.
— Гаразд! Без проблем! Тільки Жахливий У! — повторює Артур, відчуваючи, як від жаху його серце крижаніє.
— Твій дід вирушив змагатися з ним, а тобі випала честь завершити битву, — урочисто говорить один із воїнів.
Артурові аж подих перехопило — якщо в дідуся нічого не вийшло, то на що сподіватися йому?
— Дякую за виявлену мені честь, але… краще я поступлюся місцем комусь із вас. Ви ж сильніші за мене! — тремтячим голосом говорить Артур.
— Твоя сила — у твоєму серці. Серце — ось твоя найгрізніша зброя в цій боротьбі, — відповідає воїн.
— Що ви сказали? — здивовано перепитує Артур: йому здається, що воїн перебільшує. — Звісно, вам видніше…, але ж я ще маленький!
Вождь матасалаїв усміхається:
— Незабаром ти станеш ще меншим, але від цього сили тобі тільки прибуде.
Годинник сповіщає, що доба добігає кінця.
— Пора, Артуре, — каже інший воїн і ставить його в центр килима. Він передає хлопчикові папірець із дідусевими вказівками, який невідомо звідки взявся. Тремтяча Артурова рука тягнеться до папірця; годинник розмірено відраховує перший Удар.
Глянувши в записку, Артур кинувся до підзорної труби. На ній — три кільця. Артур береться за перше.
— «Перше кільце — кільце тіла. Три оберти праворуч», — дрижачим голосом читає він і точно виконує вказівку.
Нічого не відбувається. Годинник відраховує четвертий удар.
Артур береться за друге кільце.
— «Друге кільце — кільце розуму. Три повороти ліворуч».
Він обертає кільце — це зробити значно важче.
Годинник б'є дев'ятий раз.
Африканський вождь підіймає очі вгору: здається, його тривожить невеличка хмарка, що стрімко наближається до Місяця.
— Швидше, Артуре! — попереджує він. Хлопчик береться за третє, останнє кільце.
— «Третє кільце — кільце душі. Повний оберт».
Набравши в легені якомога більше повітря, Артур обертає третє кільце. Годинник б'є одинадцятий раз.
На біду хмарка досягла своєї цілі: добігла до Місяця і заволокла його. Місячне світло тьмяніє. Третє кільце стає на місце. В тиші лунає останній, дванадцятий удар годинника.
І нічого не відбувається. Матасалаї мовчать. Здається, навіть вітер завмер у чеканні.
Стурбований Артур поглядає на воїнів, а ті — на Місяць, точніше туди, де він тільки-но сяяв. Зараз на тому місці сіра хмарка. Вона й не здогадується, що її поява може спричинити величезні нещастя.
На допомогу приходить вітер — і хмарка неохоче відповзає.
Місяць знову засяяв. Його тонкий срібний промінь блискавично пронизує небозвід, підзорну трубу і таємничу яму, ніби чиясь невидима рука простромила їх гігантською шпагою. Умить яму залило місячне сяйво.
Артур від подиву кліпає очима й повільно осідає на землю.
Запановує тиша. Ніяких змін навколо, тільки воїни почали усміхатися.
— Світлові двері відчинено! — гордо оголошує вождь. — Ти можеш увійти.
Артур підскакує.
— Увійти? Куди?
— Туди. І постарайся знайти такі слова, щоб тобі повірили і впустили. На це є лише п'ять хвилин.