Але Миро схопився лапками за нове руків'я — і над майданом зависають чотири кулі. Вони випромінюють сліпучо-яскраве світло, що нагадує світло лампочки в кінопроекторі. Кріт натискує на важіль з наклеєним на ньому кусочком оксамиту і над амфітеатром умить розгортається величезний екран.
Зблизька видно, що він зшитий із сухого кленового листя, як клаптикова ковдра. Проекційна установка готова. Миро натискує ще на одну кнопку і з гуркотом виїжджає останнє дзеркало. На екрані з'являється велике око — те саме, що його побачив Барахлюш у лінзі спущеної в яму підзорної труби.
Це око Артура.
Стоячи біля труби на колінах, Артур невідривно дивиться в об'єктив. Хлопчик зовсім забув, що перебуває все ще у своєму саду. Він почуває себе справжнім мініпутом, якому виявили честь і надали слово на раді перед самим королем!
Артурове око, відбите багатьма дзеркалами, просто гігантське, і король спочатку аж присідає від страху, бо думає, що хлопчик має колосальний зріст.
Селенія на знак протесту повернулась до екрана спиною.
Нарешті король отямився і згадав про свій сан. Він велично відкашлюється, щоб голос зазвучав по-королівськи.
— Кхм! Кхм! Гм! Юний Артуре! Рада слухає вас! Кажіть, але тільки по суті справи!
Схвильований Артур поспішає, тому його промова зовсім не урочиста, а більше схожа на дитячу скоромовку.
— Одна людина хоче знищити сад, у якому ви живете. І все, що є в тому саду. І вас разом зі всім. У вас є одна хвилина, щоб впустити мене у ваш світ, щоб я міг допомогти вам. Якщо ні, то вам не допоможе ніхто.
Слова Артура, як протяг, облітають трибуни глядачів. Король розгублений.
— … Так… коротко… І ясно…
Його Величність позирає на своїх радників, а вони — ні гу-гу. І він приймає рішення сам.
— Артуре! Твій дідусь був великою і мудрою людиною, тому ми довіряємо тобі. Пропустити через світлові двері! — гучно повеліває король, величним жестом підносячи руки до неба, точніше, до земляного купола, який і служить небом для мініпутів.
З радісним лементом Барахлюш мчить знову в тунель, по дорозі давши штурхана Селенії, щоб перестала дутися.
Миро й далі щось ворожить на своєму місці. Екран згортається і зникає в непомітній для стороннього ока ніші.
РОЗДІЛ 9
Артур відлипає від труби й дивиться на вождя племені бонго-матасалаї.
— Повірили! — з полегшенням говорить він.
Воїни-матасалаї і не сумнівалися. Тільки Альфред ніяк не втямить: що це за нова гра, в яку бавляться здоровенні привиди, гіпсовий садовий гном, старий килим, підзорна труба та його господар? І чому в цю гру не беруть псів?
Барахлюш влітає до прохідної зали і ніяк не може зупинитися на її ковзькій підлозі.
Нарешті загальмувавши, він з усієї сили б'є у стінки підвішеного до стелі кокона.
— Провідник! Провідник! Швидше прокидайся! — захекано вигукує він, не перестаючи гримати в стінки кокона. Звідти — ні звуку. Барахлюш витягає з кишені ножика з кількома лезами та іншими детальками і, знайшовши серед них якусь штукенцію дивної форми, розпорює шовковий кокон.
Провідник, навіть не прокинувшись, вислизає в дірку і падає на підлогу.
— Ну ти, щоб тебе підняло й гепнуло! — сердито вигукує старий мініпут. — Хто тут бешкетує?
Його борода заплуталася в ногах, а на вухах збилася шерсть. Помітивши юного принца, він радісно вигукує:
— Барахлюше, це ти? Ох ти, маленький розбійнику! Оце так вигадав!
— Яз батьковим наказом. Щодо світлових дверей, — пояснює хлопчик, аж підстрибуючи від нетерплячки.
— Як? Ще один? — бурчить провідник. — І що це всім приспічило проходити саме сьогодні?
— Не вигадуй! Востаннє двері відчиняли три роки тому, — з докором нагадує Барах л юш.
— Ти щось наплутав! Я й заснути добре не встиг, — каже провідник, потягуючись.
— Швидше! Король не може чекати! — підганяє Барах л юш.
— Король, король… А де королівська печатка?
Барахлюш витягає з кишені королівську печатку і подає провідникові.
— Дякую. Це вона і є! — оглянувши печатку, погоджується провідник. Він бере її і вкладає у спеціальне заглиблення у стіні.
— Тепер черга Місяця. Він і справді у повні?
Старий мініпут відсовує маленькі дверцята — вони схожі на пічну заслінку. За ними стоїть дзеркало, в якому відбивається Місяць, величний, осяйний. А головне — повний.
— Так. Ну й красень! — милується провідник.
— Не гайся, сила променя слабшає!
— Та знаю, знаю! Не метушись! — бурчить старий.
Він підходить до трьох кілець — таких же, як і на підзорній трубі. Для мініпутів ці кільця величезні. Тому провідник прямує до обертального механізму і береться за руків'я, що керує першим кільцем.