— Слухай, Барахлюше, я так перелякався! Я був певен, що загину, і кликав тебе… — Артур замовк на півслові. Він здивовано дивиться на свого нового приятеля: виявляється, вони з Барахлюшем одного зросту!
Все ще боячись повірити в неймовірне, Артур гарячково очищає одяг від липких ниток. І раптом помічає, що й руки, і ноги стали якимись не такими — поморхли, потоншали…
Невже він і справді став мініпутом? Усміхаючись, Барахлюш обіймає приятеля за плечі і підводить до дзеркала.
Артур зачудовано розглядає себе, обмацує, проводить руками по обличчю, навіть щипає, щоб переконатися, що це не сон.
— Оце та-а-ак! — нарешті промовляє хлопчик.
Провідник, який лагодить свій кокон після втручання Барахлюша, усміхається:
— От і все гаразд! Сподіваюся, я можу бути вільним? Піду спати. І біда тому, хто розбудить мене так нахабно, як сьогодні!
Узявши Барахлюшеву драбинку, він залізає в кокон і зашиває його ізсередини. Артур ніяк не може відійти від дзеркала.
— Це й справді неймовірно!
— Гаразд, потім намилуєшся! — хапає його за руку і підганяє Барахлюш. — На тебе чекають!
Вождь племені бонго-матасалаї обережно виймає із землі підзорну трубу, а його побратими акуратно згортають п'ятикутний килимок.
Вождь востаннє нахиляється над ямою.
— Щасти тобі, Артуре! — проникливо говорить він. Потім ставить на місце садового гномика. І маленьке плем'я високих людей безслідно зникає в темряві.
Мотора старенького «шевроле» вже не чути.
Світло фар різко слабне і згасає. Довкола ніч і тиша.
Із вікна другого поверху чути рокотання — так стукають колеса потягу. Це хропе бабусенька, мимохіть випивши цілу пляшечку снодійного.
РОЗДІЛ 10
Король сидить на троні і вдаряє скіпетром об підлогу.
— Нехай підійде названий вище Артур! — велить він.
Сторожа з обох боків проходу розступається — і хлопчик виходить наперед. Погляди мініпутів звернені на Артура. Він боязко йде майданом.
Натовп зустрічає його вигуками схвалення і здивування. Хтось усміхається. Хтось, навпаки, мимрить щось під ніс. Артурові не по собі: він би із задоволенням дременув кудись, подалі від цього юрмовиська.
Селенія, схрестивши руки на грудях, презирливо поглядає на новоявленого рятівника: щось не схоже, що він упав з неба, — радше скажеш, що випав із гнізда.
Барахлюш боляче штурхає сестру в бік. © http://kompas.co.ua
— Він чудовий, правда? — шепоче він. Сестра байдуже знизує плечима.
— Не кращий і не гірший за інших, — відповідає вона братові і відвертається.
— Вітаю вас, принцесо Селеніє, — Артур густо червоніє і кланяється, минаючи дівчину. Він навіть не наважується підняти на неї очей, коли йде до королівського трону. Скромний і чемний хлопчик справляє враження на принцесу, але вона нізащо в цьому не зізнається.
Королю Артур теж припав до душі, але правила королівського етикету забороняють йому говорити компліменти гостям.
Тільки кріт Миро поза етикетом.
Він підходить до хлопчика і сердечно потискує йому руку:
— Я був другом Арчибальда. І маю за честь познайомитися з його онуком! — промовляє він схвильовано.
Артур так вражений останніми подіями, що його не дивує кріт, який уміє говорити.
— Миро! Облиш! — повеліває король, стурбований дотриманням правил етикету.
Маленький кріт тільки лапами розводить, ніби вибачається, і знову стає на своє місце.
Артур підходить до короля і ввічливо вклоняється.
— Отже, мій хлопчику, ми тебе слухаємо! — говорить король, намагаючись приховати своє зацікавлення: що ж повідає цей маленький прибулець із великого світу?
Артур хоробро починає розповідати:
— За два дні до нас у сад прийдуть люди і все зруйнують. Вони знесуть дім і вирубають сад. А це означає, що і ваш світ, і мій будуть знищені — по них покладуть асфальт.
Над майданом зависає важка тиша.
— Ще одна загроза, про яку ми й не здогадувалися, — шепоче король. — І яка страшна!
Тут вибухає Селенія: вона не поступиться славою цьому малюкові! Повернувшись до Артура, вона упирає в нього свій тоненький пальчик.
— Ага! Так це ти з'явився нас порятувати? Думаєш, що коли зменшився до двох з половиною міліметрів, то ти на це здатний? — зневажливо запитує вона.
Артур здивований: він поспішав до них із чистими намірами, уже майже закохався в оце дівчисько, а воно насміхається з нього! Хоча, краще не звертати уваги…