Король просить Миро збільшити зображення лежачого й уважно розглядає його обличчя, брудне від пилу й поту.
— Це й справді він! Неймовірно! А ми вважали, що він загинув у Заборонених землях! — хитає головою король.
— Виходить, звідти можна повернутися, — насмішкувато зауважує Селенія.
— Воно, звичайно, так! Але в якому стані?! Мерщій відчиняйте ворота! — наказує король.
Вартові кидаються до важких засувів, тільки Артур тривожно дивиться у дзеркало. Тут пахне хитрістю, а може, й небезпекою. Напруживши зір так, що очі ось-ось засль-озяться, він нарешті помічає, що дорога рухається!
— Стійте! — кричить він так, що у вухах лящить. Всі завмерли від несподіванки.
Король здивовано дивиться на хлопчика.
— Ваша Величносте, ви придивіться — дорога ворушиться!
Король приглядається до зображення у дзеркалі і з полегшенням зітхає:
— Ворушиться… Ну то й що? Це вітер… Потім ми підметемо дорогу, — бадьоро зауважує король.
— Ну що ви, Ваша Величносте! Це ж дорога не справжня, а намальована! Вона таїть якусь небезпеку! Мій дідусь так само хитрував, захищаючись від хижаків, — пояснює Артур.
— Але ми ж не хижаки! — заперечує Селеній. — І, звичайно, не полишимо нещасного помирати під стінами міста! Якщо йому пощастило врятуватися і втекти із Заборонених земель, він розповість нам багато цікавого і корисного. Відчиняйте! — наказує вона.
Тим часом Гандоло повільно повзе до воріт. Він щось шепоче. Але ніхто не може зрозуміти слів. А бідака уперто повторює:
— Не відчиняйте воріт! Це пастка!
Тим часом сторожа виконує наказ і вже майже зрушила важкі засуви…
Однак ніхто не поспішає вийти за ворота і допомогти човняреві. Тоді Селенія гордо виходить наперед і, кинувши презирливий погляд у натовп, рішуче прямує на допомогу.
— Обережно, доню моя! — гукає услід їй король.
— Якби осмати десантувалися, ми б їх. уже давно виявили! — самовпевнено заявляє принцеса.
Справді, на дорозі ні душі. Але це тільки на перший погляд. Артур переконаний, що ворог влаштував на дорозі пастку.
Легеньке ворушіння дороги, яке король легковажно списав на подув вітерця, продовжується, і це неспроста.
Селенія вийшла за ворота…
— Не йдіть сюди, принцесо! — намагається зупинити її нещасний Гандоло, але голосу його майже не чути.
Селенії здається, що він благає про допомогу…
Артур не витримує, вихоплює з рук вартового факел, підбігає, замахується і кидає його на дорогу. І дорога спалахує, як солома від блискавки.
Всі заніміли. Артур казав правду! Це не дорога, а величезне розмальоване полотно, під яким ховається загін осматів. Прикрившись ним, вороги непомітно підійшли до самого міста.
— О, Боже ж мій! — перелякано вигукує Селенія, бачачи, як вогонь пожирає розмальовану тканину. Артур підбігає до неї і відштовхує вбік, далі від полум'я. Потім бере за ноги човняра і тягне його до воріт.
— Селеніє! Отямся! Утікай звідси! — кричить Артур.
Але принцеса біжить йому на допомогу і хапає пораненого під пахви.
— Зачиняйте ворота! — наказує переляканий король.
Артур і Селенія біжать щодуху, але бідака Гандоло занадто важкий.
Полотно догорає. Вітер роздуває вогонь і підіймає дим, тому осмати не наважуються атакувати — їм перешкоджає вогняна завіса. Щоправда, ця перешкода швидко зникне.
— О, Боже ж мій! — знову вигукує Селенія: оглянувшись, вона побачила вороже військо.
Осматів і справді зібралося не менше сотні — усі вони дуже страшні. Їх створив Жахливий У, шляхом схрещення кількох жахливих тварюк — мерзенних, гидких і кровожерливих. Хоча ці виродки ніби й живі істоти, та насправді вони особливі автомати, або скорочено — осмати. Вони озброєні до зубів і майже в кожного є меч. Зараз осмати принесли із собою знамениті «сльози смерті» — маслянисті крапельки нафти, обплетені мотузками. Ці «сльози» вкладають у рогатку, запалюють мотузку і вистрілюють. Вогняна кулька злітає і падає, підпалюючи все на своєму шляху. Інколи осмати кидають «сльози» як гранати — тоді теж усе палає.
Осмати мають крилатих коней — це спеціально дресировані комарі. Їх у ранньому віці оперують, вилучаючи мозок. Хоча вилучати там нічого… Комарі і без операції не мають кебети в голові. Комарів-коней привчають ходити в упряжі і слухатися вершників.
Полотно догоріло, і командир осматів вирішує йти в наступ. Піднявши клешню з мечем і грізно гукнувши, він мчить уперед.
Сотня осматів, підхопивши бойовий клич, кидається за ним.
— Не відставай, Селеніє! — кричить Ар-тур, бо ворота поволі зачиняються, а над головою вже кружляють перші комарі.