— Перепрошую, ви, здається, гарячкуєте, — чемно каже Артур, гадаючи, що ні за яких обставин не можна забувати про ввічливість. Адже осмат зовсім не збирався дарувати йому свого меча!
Щоб визволити зброю, лютий осмат смикає меча вниз. Комар брикається — вершник не втримується в сідлі і повисає в повітрі.
Артур втрачає рівновагу. Він відпускає поводи і падає на спину комара, звідки тільки-но вилетів нападник. Отак! Щоб утриматися, хлопчик намотує поводи на палицю — вона знову стає йому у пригоді.
— Що ж, друга спроба має бути вдалішою, — підбадьорює він себе і обережно тягне тонкий шкіряний ремінець. Комар летить ліворуч!
— Bay! Я це зробив! А зараз — уперед! — радісно кричить Артур і… одразу отримує смородиною в чоло. Від несподіванки і болю він випускає поводи.
— Ура! Я вцілив! — вигукує внизу міні-пут, що стоїть біля важеля пускового механізму.
— Авжеж, дурню, вцілив! В Артура! — відповідає йому командир.
Оглушений Артур і некерований комар стрімко наближаються до ще одного осмата. А той уже розкручує над головою «сльозу смерті».
— Ой! — вигукує хлопчик, ще не відійшовши від удару, і стрибає вниз. Його кінь-комар таранить нападника, «сльоза» вилітає з клешні осмата і вибухає; кілька секунд купка лапок і крилець ще кружляє в повітрі, а потім поволі осідає на землю.
Падаючи, Артур гарячково розмірковує, чи треба було стрибати, адже приземлятися на лапки, як комар, він ще не вміє.
Та йому щастить: він знову опиняється у сідлі, тільки обличчям до хвоста. Поки він розмірковує, яким чином сісти так, щоб керувати летючою потворою, перед ним вибухає «сльоза смерті».
Хто не хоче вірити, нехай не вірить, але знову вибухова хвиля викидає Артура так, що він описує під куполом дугу і щасливо плюхається в сідло, «звільнене» черговим осматом.
А його колишній кінь-комар спалахує і блискавично падає вниз, прямо на короля.
— Обережно! — вигукує Селенія. Помітивши палаючий факел, що ось-ось упаде на батька, принцеса відштовхує короля вбік і, не втримавшись, падає на нього.
Ошелешений король намагається виповзти з-під принцеси. Комар падає і вибухає — в небо злітають тисячі вогняних друзок.
— З тобою все гаразд, батьку? — с тривогою в голосі запитує Селенія, зводячись на ноги.
— Мабуть, так, — ледве вимовляє король. — Знизу зручніше спостерігати бойові дії, — жартує він, щоб не зізнаватися, що йому важко встати самому. І донька допомагає батькові…
А наш Артур уже звик до стрибків у повітрі. Зараз він сміливо ухопив поводи — і комар слухняно летить то праворуч, то ліворуч. Літун слухняно виконує всі команди, як спортивний автомобіль, за кермом якого сидить сам Шумахер.
— Чудово! Я це зробив! — радіє Артур і тепер уже сам наздоганяє осмата. — Нічогенько собі! — задоволено муркоче хлопчик, почуваючи себе на коні цілком упевнено.
Спостерігаючи за Артуровими кульбітами під куполом ґрота, король каже Селенії:
— Дивись, моя доню! — і пальцем у повітрі виписує траєкторію руху хлопчика.
Юна принцеса підіймає голову вгору і бачить, що наш герой женеться за осматом.
Вона завмирає від здивування, бо ніяк не може зрозуміти: яке почуття сильніше — заздрість чи захоплення.
Пролітаючи над потворою, Артур кашляє, щоб вона звернула на нього увагу. Ос-мат задер голову і від здивування роззявив пащу.
— Ану скуштуй це! — переможно усміхається Артур і кидає в неї ціле гроно «сліз», яке відчепив від сідла. Невдаха випускає поводи, його комар врізається в стіну і вибухає разом із вершником. Як справжній пілот-винищувач, Артур робить крутий віраж і втікає від вибухової хвилі. Король захоплений.
— Ох і сміливець! Ох і бешкетник! Я й сам колись був таким! Але дуже давно, — розсудливо додає він.
— І в тебе й тоді вже була борода! — уколола батька Селенія. Вона, як і всі мініпути, знає, що король дуже пишається своєю бородою, яку викохує з юного віку.
Король знічено кахикає і змінює тему розмови.
— З Артура буде чудовий воїн! І захисник такої красуні, як ти!
— Тату! Я вже велика дівчинка і не потребую гувернантки! — Селенія завжди вміла вдавати ображену.
— А я що кажу? Я нічого…
Артур задер носа від задоволення — він навчився літати на комарі. Зараз він зробить з нього справжнього літака-винищувача.
— Ну, хто на черзі? — хвалькувато питає він.
І не встигає потішитися, як перед носом його комара проскакує моль-моль. Зачарований улюбленими ласощами, комар забуває про вершника, круто повертає і мчить услід. Артур ледве тримається в сідлі.