Зневажений Артур вдихає побільше повітря і, виставивши палицю, кидається на них. У відповідь здоровенний осмат вихоплює меч — і хлопчик бачить, як гостре лезо розрубує його палицю навпіл. Втративши зброю, він зупиняється.
— Розбирайся з ним, а я візьмусь за дівчисько! — кричить другий осмат.
Артур аж закипає від люті. З самого початку його знайомства із країною мініпутів він тільки те й робить, що зазнає нападів. І вже стомився. Де ж той Господь Бог, що має захистити людей від усього злого?! Де ж ті дорослі, що постійно нагадують про справедливість і про те, що треба не чинити зла? Чому ж вони не допоможуть йому? Хіба після цього їм можна довіряти?
Відступаючи, Артур натикається на великий камінь. Із нього стримить меч. Нема часу на вагання — хлопчик хапає меч за руків'я. «Господи, нєв^кє Ти мені подав знак?!» — ледве встигає подумати він. Артур тягне меча на себе — і він виходить із каменя, як ніж із масла.
Король не вірить своїм очам. Селенія ошелешена…
— Оце так! — дивується Миро.
Осмати підозріливо поглядають на Артура, бо до них ще не дійшло, як він міг здійснити таке чудо. Але ж вони воїни, а не мислителі. І ці двоє знову атакують.
Меч у руках Артура легкий, як пір'їнка.
Хлопчик без зусиль махає ним над головою і кидається в бій. Звісно, він часто уявляв себе відважним рицарем на турнірі, але ніколи не тримав у руках меча, навіть іграшкового. А зараз він так завзято наступає, що ніхто не сумнівається в його здібностях тренованого фехтувальника чи кіногероя.
Миро навіть вийшов із-за пульта керування, щоб помилуватися Артуром.
Тут як тут і Барахлюш.
— І хто ж його навчив так класно битися? — дивується юний принц.
— Це меч обдарував його талантом, — відповідає Миро. — Він помножує силу справедливого.
Обидва осмати вже вичерпали свій запас прийомів і прийомчиків — їхні рухи стають все невпевненішими. Тільки Артур жодного разу не промахнувся: його суперники тримають у руках залишки грізної зброї. І вони здаються на милість переможця.
Артур зупиняється і з гордою усмішкою звертається до них:
— На коліна! І просіть вибачення у принцеси!
Осматам такий розвиток подій не до вподоби, і вони біжать до своїх комарів. Та Артур проворніший. Він підскакує до комарів і відсікає їм передні лапи. Осмати падають, перекочуються і таки стають на коліна.
— Ану вибачайтеся! — грізно наказує Артур.
Селенія підходить до полонених — вигляд у них жалюгідний.
— Вибачайте… — затинаючись починає один.
— … принцесо! — заїкаючись, завершує другий.
Селенія задирає носика так, як це роблять тільки принцеси.
— Сторожа! Заберіть цих полонених у центр оновлення! — наказує король. І прилюдно сторожа конвоює осматів до їхнього нового життя.
Король наближається до Артура, щоб привітати його з перемогою.
— А що це за центр оновлення? — першим починає Артур. Йому зараз не до компліментів.
— Мені не зовсім подобається цей заклад, — відповідає Його Величність, — але я змушений його тримати. Там полонених для їхнього ж блага піддають особливій терапії, після чого вони стають звичайними мініпутами. Щоправда, на конкурси краси після всіх процедур вони не поїдуть…
Артур дивиться услід полоненим, намагаючись уявити, як можна зробити цих потворних гібридів нормальними мініпутами, нехай і не дуже вродливими. До нього підходить Барахлюш і плескає по плечу.
— Ти хоробрий воїн! Ти здорово бився!
— Це не я — це меч. Він легенький і ним дуже просто оволодіти, — скромно відповідає Артур.
— Ще б пак! Це ж чарівний меч! Він уже багато років намертво запаяний у камінь, а ти прийшов і витягнув його! — хвилюючись, пояснює Барахлюш.
— Ти бач! А я й не знав! — здивовано вигукує хлопчик, оглядаючи свою нову зброю.
А юний принц Барахлюш захоплено вигукує:
— Слава Артурові!
Увесь майдан аплодує і скандує ім'я нового героя. Артур уперше відчуває на собі такий вияв уваги. Він піднімає руки, вклоняється і пірнає за широку королівську спину.
Скориставшись моментом, Селенія звертається до батька:
— Зараз, коли меч уже вийшов із каменя, не можна гаяти жодної хвилини! Сподіваюся, ти не заперечуєш, щоб я нарешті викликала на двобій Жахливого У?
Король поглядає на своїх радісних і безтурботних підданих, усвідомлюючи, що тільки справжня принцеса здатна кинути виклик Жахливому У. Або справжній принц. Але Барахлюш ще недоріс. Значить, виконати цю місію доведеться Селенії. Звісно, йому шкода відпускати доньку в таку небезпечну мандрівку, але решта підданих такі легковажні, що жоден не зможе дійти до Забороненого міста.