— Все! Дощу нема! Можна виходити, — повідомляє Селенія.
Барахлюш запихає в наплічник останні речі, а його сестра намагається відчинити двері — їх заклинило після падіння горіха.
— Бісів джміль! Він зламав нам двері! їх не можна відчинити!
На допомогу приходить Артур, але і йому не вдається зрушити двері з місця. А ззовні до горіха підповзає земляний хробак гігантського розміру. Горіх йому ні до чого — він хоче поласувати апетитним гнилим листям, що видніється з-під горіха. І хробак штовхає шкаралупу.
— Ну, що там ще?! — тривожно запитує Артур.
— Не знаю, — зізнається принцеса. — Та нам краще піти звідси.
Одним ударом чарівного меча вона розрубує шкаралупу. На біду, удар такий сильний, що дістається і хробаку: дві його половинки підлітають високо вгору. І шкаралупу трясе — усіх трьох підкидає вгору, вони б'ються головами об стелю і падають на підлогу.
Нікому й на думку не спадає, що Селенія зумисне розрубала бідаку. Але наслідки її необачного вчинку незворотні. Звиваючись у повітрі, половинки скручуються, як пружини, а потім випрямляються. Одна половинка-пружинка з такою силою б'є по горіхові, що шкаралупа відлітає на сотні кілометрів… перепрошую, міліметрів. Знову з наплічника Барахлюша все вивалюється на підлогу. Горіх падає на мокру траву, ковзається по ній і сповзає в потічок. А потім пливе по ньому, як маленький кораблик.
Артур відчуває, що його зараз знудить.
— Може, спробуємо зупинитися? — жалібно запитує він.
А тим часом у щілини починає просочуватися вода. Селенія заскакує на лавку з таким переляком, ніби до її ніг підповзли тисячі змій.
— Артуре, це вода! Який жах! Ми зараз потонемо! — галасує принцеса.
— Жах! Жах! — схлипує Барахлюш і тулиться до сестри.
— Що нам робити, Артуре?! Що робити? — в голосі Селенії відчувається відчай.
— Не знаю, що робити далі, а зараз нам треба втікати! — відповідає хлопчик і вихоплює з рук принцеси меча.
Він змахує чарівною зброєю і цілиться туди, куди вже встигла вдарити Селенія. Горіх розколюється навпіл — і обидві половинки пішли в самостійне плавання. Погано тільки, що Артур опиняється в одній, а Селенія з Барахлюшем — у другій.
Спочатку шкаралупка з хлопчиком пливе швидше, але ось Артур з жахом помічає, що його кораблик зменшує швидкість і починає поволі занурюватись у воду. Вузькі щілинки-віконця горіхового фунікулера виявилися якраз на його половинці.
— Артуре, на допомогу! — чути голос принцеси.
Ну ось, прошу! Вони кличуть на допомогу, а на дно йде він. Це йому треба допомагати! Але ж увічливість передовсім!
— Не бійтеся! Я зараз буду з вами! — кричить Артур, стоячи по пояс у воді. — Я добре знаю цей потічок: він незабаром поверне. І зачекаю вас на повороті!
— На якому повороті? — дивується Селенія. — Звідки ти знаєш, що там попереду? — кричить вона, та хлопчик уже не чує.
— До зустрічі! — вигукує він і, помахавши друзям рукою, стрибає у воду. Оглушений хвилею, він спочатку борсається, щоб утриматися на поверхні, а потім збирається з силами і допливає до берега.
— Ну й псих! — із захопленням вигукує Барахлюш, спостерігаючи за приятелем. Уміння плавати не належить до мініпутських чеснот.
Артур виходить на берег і зникає в густій траві.
Принц і принцеса обнімаються й заплющують очі, намагаючись перебороти страх.
— Я не хочу втопитися! — жалібно скиглить Барахлюш.
— Не бійся — не потонеш! Ми врятуємось! — заспокоює брата Селенія.
— Як ти гадаєш? Артур нас покинув? — запитує юний принц.
— Не маю поняття! — сердиться дівчинка. — У мене немає досвіду спілкування з людьми. Можливо, ти маєш рацію… — невпевнено додає вона.
— Ні! — перелякано репетує Барахлюш.
— Звичайно, він… Він зробив багато добра… — задумливо промовляє Селенія і замовкає. І раптом каже: — А якщо він уже вичерпав ліміт добрих справ?
Останню фразу Барахлюш не зрозумів, але сердите обличчя принцеси промовисто свідчить, що перепитувати її — значить «вичерпати ліміт». І він замовкає.
Артур щодуху біжить, перестрибуючи через гілки, нагинаючи траву й ухиляючись від комах. Ніщо його не спиняє. Навіть мурах, які тягнуть мертву гусінь, він легко перестрибує, ніби щодня тренується зі стрибків у висоту.
Шкаралупка підскакує на хвилях, і Барах л юш від жаху повисає на сестрі.
— Господи, зроби так, щоб Артур нас не покинув! Щоб у нього лишився невичерпний ліміт! — шепоче він. В його уявленні ліміт — це богатирська сила, яку мешканці великого світу черпають ложками із спеціальних резервуарів.