Артур біжить так швидко, ніби рятує власне життя. Подолавши дорогу через трав'яні джунглі, він вибігає на вершину обриву.
На повороті з'являється маленьке суденце з переляканими пасажирами. Помітивши Артура, Барахлюш показує на нього пальцем.
— Селеніє! Там Артур! Він нас не покинув!
— От щастя! — повертаючись до свого зверхнього тону, відповідає принцеса.
Добре, що Артур не чує їхньої перепалки. Відійшовши на кілька кроків, він відштовхується від берега і просто злітає в повітря. Спортсмен за такий стрибок точно отримав би титул чемпіона світу, та ще й показали б його у вечірніх новинах.
І наш чемпіон приземляється… Щоправда, при цьому збиває з ніг своїх друзів і плюхається всередину шкаралупи.
— Перепрошую, я не хотів… — чемно звертається він до королівських нащадків.
— Я ж казав, що ти нас не кинеш! — радісно шепоче Барахлюш, розтираючи забиту спину.
— І ти міг таке подумати?! — дивується Артур, а в його голосі чути образу.
— Пречудово! Тепер ми помремо не вдвох, а втрьох! — уїдливо нагадує про себе Селенія.
— Ніхто не збирається помирати! Ти злякалася малесенького потічка? — запитує Артур.
— Це не потічок! Це справжня бурхлива ріка, а там, унизу, вона стає водоспадом — ми його називаємо Чортовим! — заявляє принцеса.
Здалеку щось шумить, ніби там і справді вхід до пекла. Повітря враз стає вологим. Завіса дрібного водяного пилу щільно оповиває мандрівників.
— Я ніколи не бачив водоспадів, — зізнається Артур.
— Вода спадає, гримотить все грізніше, і згодом удалині з'являються небезпечні пороги. Вони й справді жахають. Проти них Ніагара — мілке джерельце, що жебонить милу пісеньку.
Артур розгублений. Він не передбачав такої перешкоди!
— Ну що цього разу? Перед смертю тобі нічого не прийшло на думку? Наприклад, геніальна ідея? — боляче штовхнувши його в бік, запитує Селенія.
Артур приходить до тями. Його мозок гарячково працює. Озираючись на всі боки, хлопчик помічає колоду прямо перед порогами.
— Чуєш, — звертається він до Барахлюша, — у твоєму чудовому ножику часом немає мотузки?
— Нема! Це ж найменша модель!. Артур пильно оглядає принцесу і зупиняє погляд на її зачісці.
— Йєс! Перепрошую, і, не чекаючи дозволу, висмикує тоненький шкіряний ремінець із її кіски.
— Я ж казав, що він псих! — хихикає юний принц.
Селенія з усієї сили б'є Артура по руці.
— Навіть перед смертю я не дозволю нікому й доторкнутися до мене! — гордовито промовляє вона.
— Та потрібна ти мені… — відмахується Артур. Він такий схвильований, що навіть не помічає двозначності сказаного. — Мені потрібні твої шнурки, щоб сплести мотузку і підтягти наш човник он до тієї колоди. Це наш єдиний порятунок!
Селенія за звичкою вже ладна знову сказати щось ущипливе Артурові, але бачить, що пороги наближаються з шаленою швидкістю, і починає мовчки допомагати хлопчикові виплітати шнурки. Ось уже її зачіска нагадує копицю сіна, зате в Артура кілька шкіряних шнурків. Він зв'язує їх і прикріплює одним кінцем до руків'я меча.
— Барахлюш — перший, Селенія — друга! І поспішайте — в нас кілька секунд! — попереджує Артур.
— А ти певен, що все правильно робиш? — хвилюється принцеса.
— Це, звісно, складніше, аніж метання дротиків, — відповідає хлопчик і цілиться гостряком меча в колоду.
Лезо розсікає повітря — за ним в'ється тоненька шкіряна мотузка. З таким хвостом меч нагадує ракету. Клинок устромлюється всередину колоди.
— Йєс! — вигукує Артур і переможно піднімає руку.
Королівські нащадки здивовано поглядають на нього — вони не вміють таким чином висловлювати радість. Їм це здається занадто примітивним.
Артур швидко підтягує шкаралупу до колоди.
— Барахлюше, давай! — наказує він.
Артур міцно тримає мотузку, а принц залазить йому на плечі і, як мавпа, перебирається на колоду, а звідти — на берег. Хлопчик ледве стоїть на ногах: вутлий човник так і норовить плисти далі.
— Селеніє, ну ж бо! — кричить Артур. А водоспад заглушує його голос.
Принцеса застигла над водою, як статуя. Вона не відповідає: бурхливе видовище заворожило її. Дівчинці здається, що потік поглине її і потягне на дно.
— Селеніє! Не гайся! Мені важко утримувати човна! — гукає до неї Артур.
Принцеса все ж таки наважується відвести очі від ріки і переповзає на колоду. Але при цьому вона послизнулася і мимохіть ударила п'ятою хлопчика просто в щелепу.