— Ніколи більше не скористаюся водним транспортом! На мені вже немає живого місця! — стогне Барахлюш.
— Не скигли! Краще подай мені твої муф-муфи! — наказує сестра.
— Спішу — аж падаю! Щоб ти знову запхала їх мені у рот?!
— Давай, не гайся! — кричить вона так грізно, що переляканий Барахлюш вирішує скоритися. Сердито бурмочучи, він дістає з наплічника муф-муфи і простягає їх сестрі.
— Ми позатикаємо отвори в соломинці, — пояснює Селенія і кидає в обидва боки по кульці.
— А тепер — флюктуаційні пастилки. Та швидше!
Барахлюш дістає сарбакан і закладає в нього крихітну білу пастилку. Направивши сарбакан у бік муф-муфа, він щосили дме в нього. Стрілець із принца — вправний! Пастилка влучила в муф-муфа і він роздувається, твердішає і заповнює увесь простір навколо себе. Вийшла яскраво-фіолетова стінка, яка замурувала вихід із соломинки.
Потім Барахлюш стріляє в другий бік — і соломинка вже герметично запаяна. Селенія задоволена.
— Тепер ми не боїмося води!
— І попливемо далі спокійно і комфортно, — підхоплює Барахлюш, розлігшись на підлозі…
Однак цей спокій триває недовго: як-то кажуть, затишшя буває перед бурею. Потічок стає повноводою рікою, а вода все прибуває…
— Цікаво, що це за звук? — прислухаючись, запитує Артур.
Селенія також починає прислухатися. Ззовні долинає глухий гуркіт, ніби десь щось гримотить, спадаючи на землю. Все навкруги дрижить і вібрує.
— Ну, всезнайко, — звертається Селенія до Артура, — чи знаєш ти, куди тече цей потік?
— Точно не скажу, але всі потічки рано чи пізно зливаються в один, і…
І тут до нього дійшло, що їх знову несе до Чортового водоспаду!
— А ми сподівалися, що все це позаду! — не змовляючись, вигукують мандрівники.
Так, комфортна подорож завершується. Починається друга її частина. І вона може бути довшою…
Перші соломинки вже зісковзнули у водоспад.
— Це все твоя ідея! — розлючено кидає Селенія Артурові.
— Але я не думав…
— Наступного разу спершу думай, а потім дій! — обриває хлопчика. — Барахлюше, помізкуй-но, як нам звідси вибратися!
— Я зараз! Я миттю! — відповідає принц і гарячково щось розшукує в наплічнику. Гора непотрібних речей перед ним зростає.
— Я не розумію, чого ви панікуєте, — знизує плечима Артур. — Муф-муфи щільно закрили отвори з обох боків, вода до нас не проникне, значить, ніхто не потоне. І пороги нам нестрашні — висота в них не більше метра. Так що нічого боятися!
Тим часом соломинка вже біля водоспаду. За мініпутськими мірками він і справді грізний, бо має висоту з тисячу метрів…
— Ма-мо! — кричать наші мандрівники, але клекіт води заглушує їхні перелякані голоси.
Кілька секунд падіння видаються їм вічністю. Нарешті соломинка знову у воді, її підхоплює бурун, кілька разів перевертає, крутить і… вона опиняється в озерці.
— Ненавиджу громадський транспорт! — вигукує Барахлюш і вже вкотре пакує в наплічник розкидані речі.
— Порогам кінець — далі нам нічого не загрожує, — запевнює друзів Артур.
Соломинки для коктейлю плавають у спокійному озері, але цей спокій ненадійний. Так і є. Хтось з розмаху стрибає на соломинку, і вона тремтить так, ніби зверху на неї впав автомобіль. Соломинка прозора, і її мешканці добре бачать брудні ноги непроханого гостя. І це не додає їм радості.
— Хто це? — злякано шепоче Барахлюш.
— Хіба я знаю? — сердито відповідає Селенія.
— Замовкніть! — шепоче Артур. — Будемо сидіти тихо — може, й обійдеться…
Його сподівання марні. Величезна електропилка вгризається в соломинку саме там, де сидить принцеса. Дівчинка верещить і кидається вбік.
На кораблі — паніка. З жахливим тріском пилка швидко перегризає соломинку в тому місці, де починається «гармошка». Наші герої тікають у другий кінець трубочки, але таємнича істота стрибками пересувається в тому ж напрямку, тому вони утрьох затаїлися в «гармошці». Пилка не зупиняється і відсікає від соломинки другий кінець. Того, в чиїх руках пилка, цікавить тільки одна частина соломинки, що нагадує гармошку, тобто, те місце, де соломинку згинають, щоб зручніше було пити. І саме там ховаються наші мандрівники!
Діти притискаються одне до одного, як закохані моль-молі, і з жахом чекають найгіршого. Вони перелякані настільки, що не можуть думати про порятунок.