А загадкова істота, яка розпиляла соломинку, стоїть на «гармошці», і наша трійця бачить тільки її підошви. Однак щось змушує її зазирнути вниз. Мандрівники бачать, як на прозорий пластик опускаються коліна, а потім лягають долоні. Ось і голова незнайомця звисає над верхнім краєм «гармошки». Нахилившись, він уважно розглядає, хто ж це влаштувався в соломинці. Обличчя незнайомця сховане під численними дрібно заплетеними кісками.
Судячи із кісок, перед дітьми — тубілець із дикого племені кльовочуваків, що населяють один із семи континентів обширного підземного світу.
Зсунувши на чоло захисні окуляри, кудлатий мініпут ще більше здивований, ніж його полонені. І раптом він усміхається так широко, що видно всі його тридцять вісім чудових білих зубів. Але цю усмішку мандрівники бачать перевернутою, тому й не знають, як на неї реагувати.
— І що ви тут забули? — насмішкувато запитує кльовочувак.
Селенія здалеку помічає наближення комара і не знає, чи варто взагалі відповідати. Нарешті вона знаходить дуже цікаву, на її думку, форму відповіді:
— Якщо нас знайдуть осмати, то, боюся, що нам уже не доведеться вам пояснювати, хто ми і звідки, — серйозно говорить вона.
Кльовочувак одразу все зрозумів.
— Чого стоїмо? — лунає гидкий голос ос-мата. Підлетівши на швидкокрилому комарі, він зависає над кльовочуваком і з'ясовує, чому той не працює.
— Та нічого! — спокійно відповідає тубілець. — Дивлюся, чи не бракований шматок.
— Нам потрібні тільки труби — «гармошки» нам ні до чого! — нагадує осмат.
— Ну й добре! А нам потрібні саме «гармошки»! Коли нема чого ділити, то й не посваримося! — жартує кльовочувак.
Але в осматів із почуттям гумору проблеми.
— Поспішай! Господар чекає, — гаркає осмат, бо вичерпав і кмітливість, і терплячість.
— Ноу проблем! — відповідає кльовочувак. — А ви там сидіть тихо — я за вами повернусь! — шепоче він дітям.
Перестрибуючи із соломинки на соломинку, він біжить на берег.
— Поспішайте! Господар чекає! — гукає він до своїх товаришів, що перепилюють соломинки для коктейлю. Почувши наказ старшого, вони починають працювати повільніше. Так завжди чинять водії таксі. Тільки скажіть їм, що ви запізнюєтеся, як вони починають їхати повільніше. А якщо ви спіймаєте їх на цьому, вони назвуть вам сотню причин, чому саме зараз не варто їхати швидко.
Бригадир кльовочуваків довгою жердиною підштовхує «гармошки» до берега, а прямі трубки скеровує в потічок, що витікає з другого боку озера. Друзі принишкли у своєму сховку.
Підйомний механізм, зроблений із шматків деревини й кількох мотузок, підхоплює «гармошки» і кидає у великий кошик. Тож і наші герої потрапили туди саме так.
Корзина закріплена на спині великого жука-гамуля. Його часто використовують для перевезення вантажів. Мініпути склали безліч приказок і прислів'їв про гамуля, однак немає жодної про його чесноти: упертий, як гамуль, в'ючний гамуль, гамуля могила виправить.
— Де це ми? — не витримує і пошепки запитує Артур.
— На спині гамуля. Кльовочуваки нас сховали, — відповідає Селенія.
— Сховали, щоб потім вигідно продати! — презирливо пирхає Барахлюш. — Їм не можна йняти віри! Вони найбільші брехуни і патякали на всіх сімох континентах!
— Якби вони захотіли нас виказати, то В2КЄ зробили б це, — заперечує Селенія. — Мені здається, що вони прихистять нас у надійному місці.
РОЗДІЛ 16
Попереду видніється зелений пагорб, в центрі якого — велика чорна діра. Поряд лежить металева кришка: певно, при потребі діру закривають нею. Повернувшись до діри спиною, гамуль відриває від землі передні лапи і випрямляється, щоб скинути свій вантаж у діру, що дуже нагадує сміттєву яму.
— Оце те надійне місце? — із сумнівом запитує Барахлюш. Йому вже набридли такі пригоди.
Десятки трубочок-«гармошок» безладно сиплються в яму. Важко навіть уявити, що чекає на наших мандрівників, коли й вони опиняться там.
«Гармошки» шелестять при падінні, розкочуються в різні боки і зупиняються. Нарешті настає тиша. Тиша, наскрізь пронизана тривогою.
— Чувак наказував нам не ворушитися. Тому треба сидіти тихо і чекати, доки він за нами прийде! — голосом повелительки наказує Селенія.
Механічна рука, схожа на руку людини, підхоплює «гармошку» і ставить її на жорстку поверхню. Це звичайний стрічковий транспортер. Коли на ньому збирається достатня кількість «гармошок», він починає рухатися і відвозить їх. Наші мандрівники не можуть зрозуміти, як їм краще розміститися — їхню «гармошку» весь час трясе, хитає, придавлює, перевертає…