— Чого це такий класний хлопець сидить з порожньою склянкою? — звертається до Артура осмат з посмішкою коцура, що примітив необачну мишу.
— А… гик… гик… як… гик… Її наповнити… гик… гик… вона не буде порожня! — затинаючись, відповідає хлопчик.
Осмат знову посміхається — цей тип від нього не втече.
— Ого! Та ти ж дуже мудрий! — улещує він. — Значить, ми з тобою домовимося!
І, схопивши клешнею склянку Артура, гукає до офіціанта:
— Гей, налий-но ще!
А Барахлюш тим часом підбігає до барної стійки і з розмаху штовхає викрадача ножика — в ту мить, коли той здмухує вогняну піну зі своєї склянки. Піна летить на всі боки і потрапляє злодієві на обличчя.
— Ти що — збожеволів? — верещить кльовочувак, ніби цвіркун, якому наступили на черево.
— Це мій ножик! Ти його вкрав у мене! — сердито кричить Барахлюш, розлючений, як бультер'єр. — Це мій ножик, чуєш, мій! Мені його на день народження подарували!
Кльовочувак простягує руку, хапає принца за поперек, підіймає його і здивовано дивиться, як той люто смикає ногами і молотить руками повітря.
— Ти здурів! Заспокойся, блошенятку! У мене такий же ножик, як був у тебе.
— Брешеш! Це мій! Я в цьому певен! Я впізнаю його серед тисячі ножиків! Віддай мені його, чуєш, ти! — упирається Барахлюш.
До них стройовою ходою прямує осмат. Судячи з його постави, — це офіцер.
— В чім річ? Що сталося? — бундючно запитує він: так зазвичай віддають команди старші сержанти.
— Та нічого, дрібниці! — солоденьким голоском відповідає кльовочувак.
— Ні, сталося! — наполягає Барахлюш. — Цей чувак украв у мене ножика!
Злодій розтягує губи в широкій посмішці, натякаючи осматові, що хлопчик пожартував.
— Дурника клеїш? — кричить Барахлюш. — А дзузьки! Капітане, я вам зараз усе поясню…
Кльовочувак жестом фокусника витягує дві товстелезні сигари.
— Чи не бажаєте, пане офіцере? — пропонує він.
Осмат замислюється на якусь мить. А потім бере клешнею обидві сигари: одну кладе до кишені, а другу, припіднявши забрало шолома, — суне у дзьоб. Як правило, осмати ходять із опущеним забралом, але, щоб закурити, доводиться його підіймати. Тоді всі, хто стоїть поруч, можуть побачити обличчя осмата. Хоча ті, кому з цим «пощастило», намагаються скоріше забути… Голова в осматів кругла — без волосся і вух. Замість обличчя — плоский овал, як морська галька, сточена хворобами і з'їдена віковою ерозією. Замість носа, як у людей, в осматів гострий дзьоб. Два маленькі червоні очка-цятки дивляться на світ безсторонньо. Отже, обличчя осматів краще ніколи не бачити.
Кльовочувак запопадливо підносить осматові сірника. Той поволі затягується, тоді мерзенно усміхається, від чого кров застигає в жилах.
Злодій відпускає Барахлюша, але принц не заспокоюється: він хоче повернути свого ножика. Та вже розуміє, що шансів мало…
Макс і Селенія все ще танцюють. Кльовочувак старанно розважає принцесу балачками, а точніше — схиляє її до розмови про одруження.
— Ви хочете відмовитися від моєї щирої допомоги? — медоточивим голосом запитує він.
— Одруження — справа відповідальна справа, тому вирішувати її потрібно самостійно, покладаючись лише на себе, — підкреслено урочисто відповідає Селенія нав'язливому кавалерові.
— Підтримую вас на всі сто відсотків. Але коли ми познайомимося ближче, ви зрозумієте, що зі мною можна мати справу. Потанцюймо ще, випиймо трішки, і я певен, що ви зрозумієте: саме я можу вам стати у пригоді…
Селенії весело: цей кльовочувак такий смішний, такий самовпевнений!
Їй хочеться по-змовницьки підморгнути Артурові, але вона помічає, що хлопчик уже не дивиться на неї. Він уткнувся носом у якийсь папір і ніби збирається його підписати. А вербу вальник-осмат уже подає йому перо. Артур тримає в одній руці склянку, в другій — сигару. В погляді хлопчика нема й натяку на здоровий глузд. Механічно проковтнувши вміст склянки, він гримає нею об стіл і тремтячою рукою береться за перо. Ос-мат підсуває йому контракт, бо хоче якомога швидше отримати автограф цього невдахи-мініпута. Артур зволікає з підписом, бо ніяк не второпає, в якому рядку його ставити. В цей час у нього за спиною виростає Селенія. Різко вихопивши перо, вона нахабно заявляє вербувальникові:
— Перепрошую, та… мені б хотілося з ним потанцювати, доки він не підписав зобов'язання танцювати невідомо з ким…
Осматові це не подобається, але що поробиш… Тягнучи за собою Артура до танцмайданчика, принцесі треба подбати ще й про те, щоб він не втрачав вертикального положення.