Обернувшись до пса, якому випала честь спостерігати народження винаходу, Артур гордо проголошує:
— Альфреде, зараз ти присутній при запуску найбільшої зрошувальної системи в нашій місцевості. Такої системи не було ні в Цезаря, ні в дідуся. Це я вдосконалив дідусів задум… І тому водогін — мій, Артурів! Альфред схвально позіхає.
Артур-конструктор чинною ходою йде садом. Він несе на плечі бамбукову жердину, в яку повтикав кілька десятків соломинок.
Бабуся все ще розкладає харчові припаси і дивиться на онука із вікна.
Їй дуже хочеться дізнатися, що там таке вигадав її непосидючий хлопчик, але вона стримується, бо таємнича коробка ще не захована і кмітливий онук може її помітити. А обманювати вона зовсім не вміє…
Артур кладе жердину на маленькі триноги. Під ними проходить борозенка, а внизу її видно ніжно-зелені паростки редиски.
Потім хлопчик біжить до сараю, бере шланг для поливання і розгортає його так, щоб знайти кінець. Кінець знайдено.
Під пильним поглядом Альфреда Артур з'єднує наконечник шланга з бамбуковою жердиною (тобто бамбуковою трубою) і скріплює кольоровим пластиліном.
Потім він повертає трубу так, щоб соломинки звисали прямо над паростками редиски.
— Розумієш, Альфреде, зараз настане дуже важливий момент — запуск системи. Але її треба добре налагодити, щоб не сталося паводку, бо тоді загине весь урожай, — пояснює хлопчик псові.
Урожай редиски Альфреда не цікавить. Він біжить і повертається з м'ячиком у зубах. Запрошуючи Артура побавитися, пес кидає м'ячик у борозенку, де зеленіють паростки.
— Альфреде! Що ти робиш?! — кричить Артур і зразу ж солідним голосом додає: — Стороннім на будівництві не місце!
Хлопчик дістає з канавки м'ячика, замахується і кидає його якомога далі.
Альфред переконаний, що це почалася гра, тому кулею летить за ним.
Приладнавши шланг, Артур побіг до крана, що встановлений на стінці резервуара з водою.
Коли пес із забавкою в зубах повертається, хлопчика вже нема на місці.
Артур поволі відкручує кран.
— Тільки б вийшло, — шепоче він, біжучи знову на грядку.
І тут йому назустріч вилітає Альфред.
Щоб зупинити пса, бо ж він затопче всю редиску, Артур падає з розгону і повзе вздовж бамбукової труби. Альфред зупиняється, але не розуміє, що за нову гру вигадав хлопчик.
Всередині бамбукової труби жебонить вода; вона добігає до кожної соломинки і виливається через неї в борозенку. Кожен паросток редиски отримує свою порцію вологи.
У Альфреда від здивування випадає із зубів м'ячик і він уважно починає розглядати механізм.
— Ура! — радісно кричить Артур. Хапає пса за лапу і довго її трясе.
— Блискуче! Мої вітання! Справді, це чудовий винахід! — голосно виголошує він від імені пса похвалу собі.
На ґанок виходить бабуся — як завжди, коли порається на кухні, — у фартушку.
Артуре! Тобі телефонують! — голосно кличе вона.
Хлопчик відпускає лапу Альфреда.
— Перепрошую! Напевне, це голова водогінної компанії приїхав мене привітати. За кілька хвилин я до ваших послуг.
РОЗДІЛ 2
На великій швидкості Артур влітає в будинок, на бігу одягає повстяні капці і поковзом котиться в той кут вітальні, де стоїть телефон.
Схопивши слухавку, він падає на диван.
— Я винайшов водогін, як Цезар! Навіть кращий! Я хочу, щоб бабусина редиска швидше виросла. Якщо її постійно поливати, вона ростиме удвічі швидше! — кричить він у слухавку, навіть не знаючи, хто його співрозмовник.
Оскільки настінний годинник показує четверту, то це може бути його мама.
— Чудово, моє золотце! А хто такий той Цезар? — розгублено запитує мати, намагаючись не потонути в цьому потоці слів і зрозуміти, про що йдеться.
— Це приятель нашого дідуся, — упевнено відповідає Артур. — Якщо ви приїдете до сутінків, то все побачите самі. Ви вже в дорозі чи ще?..
У слухавці знічено мовчать.
— … Ми поки ще в місті.
Артур розчарований, проте не до сліз: адже сьогодні він переможець!
— Гаразд… Нічого. Побачите завтра вранці, — поблажливо каже він.
Материн голос звучить незвично ласкаво, отже не обіцяє нічого приємного.
— Артуре… Милий хлопчику… Ми не зможемо приїхати до тебе, дорогенький.
Артур поник, як повітряна кулька, що наскочила на колючку.
— Тут у місті маємо купу проблем. — продовжує мати. — Завод уже не працює… Тато мусить шукати іншу роботу…
— Тоді нехай приїздить до нас — у саду завжди є що робити, — простодушно зауважує Артур.