— Це не бойове пофарбування, а спеціальні природні знаки, щоб відганяти злих духів. Щоб ці духи не завадили мені потрапити в країну мініпутів! — з ентузіазмом пояснює Артур.
Підчепивши на ватку трохи крему, мати починає витирати хлопчикове личко.
— Ну от! Знову мініпути! Ці маленькі людці ніяк не дадуть тобі спокою! — скаржиться мати. Судячи з її інтонації, вона не вірить жодному слову свого сина про тих мініпутів.
— Сьогодні вночі — місяць у десятій повні. Значить, буде промінь і відкриється прохід на цілу хвилину, і я зміг би збігати побачитися із Селенією, — довірливо шепотів хлопчик на вухо матері. — Ти лиш нічого не кажи татові, прошу тебе… я знаю, завтра він хотів їхати, але ти не хвилюйся, я повернуся до сніданку, — щоб заспокоїти матір, додає Артур.
Мати поглянула на нього так, ніби він заговорив мовою племені мумба-юмба.
— Куди це ти зібрався? — намагається допитатися вона.
— Та до мініпутів, у сад, — відповідає Артур, обеззброюючи своєю щирістю.
— Що-о?! — вигукує мати, але швидко понижує тон і навіть завершує вигук полегшеним зітханням. Вона упевнена, що йдеться знову про дитячі казочки, про гру, в яку син знову хоче побавитися. Самій їй ці ігри ні до чого. Але якщо він не вибігатиме за межі саду, нехай бавиться, як йому заманеться. І, змовницьки підморгнувши, вона погоджується:
— Домовилися! Я нічого не скажу батькові!
— О! Дякую, мамусю! — Артур радісно кидається мамі на шию.
Батьків часом дивують дитячі вибухи ніжності — певно, тому, що на них здатні лишень діти. Мати ласкаво притисла сина до грудей і стала колихати його, як тоді, коли Артур був немовлятком.
— Твого батька сьогодні вжалила бджола, — повідомила мати, щоб підтримати розмову.
— Він хотів її убити. А вона просто захищалася, — заперечив Артур; стурбованості за батька в його словах не прозвучало.
Мати замислилася. Враз до неї дійшло: ніякого фокусу не було! Ні фокусу, ні втручання Святого Духа! Бджолу з-під склянки випустив Артур.
— Це твоя робота? — спитала вона.
Артурові бракує сміливості збрехати матері, особливо тепер, коли, як йому здається, вона нарешті зрозуміла його.
— Якби тобі хтось загрожував, я б тебе теж захищав, — упевнено відповів хлопчик.
— Це дуже мило, мій синку, але в цьому випадку ти помилився: випустив на волю лютого хижака! — пояснила мати тоном стоматолога, що переконує вас: виривати зуба — зовсім не боляче.
— Бджола — лютий хижак? Мамо, ти що? — вигукує Артур.
— Так, лютий!!! І вона може тобі нашкодити більше, ніж лев або носорог! Раз ужалить — із твоїми іграми можна попрощатися назавжди! — схвильовано промовляє мати; і тепер вона, на жаль, близька до істини.
Та ніякі комахи, навіть дуже люті, не налякають Артура. Незважаючи на свій юний вік, він точно знає, що найнебезпечніше створіння — людина. Відтоді, як воно почало пересуватися на двох ногах, це жахливе створіння виграло всі конкурси, організовані природою. Жоден хижак не буває таким лютим чи кровожерливим. Скажімо, ніхто ніколи не бачив, щоб одна тварина уколошкала іншу тварину тільки з тої причини, щоб із її шкури пошити собі шубу. Однак Артурові зрозуміла й материна турбота: мати завжди хвилюється за своє дитинча. І це так приємно, що мама тобою опікується…
— Не турбуйся, мамо, я поводитимуся обережно, — сказав Артур і погладив маму по щоці, ніби маленьку дівчинку. — В країні мініпутів мене всі знають і зустрінуть з відкритими обіймами. Вони впевнені, що в прийдешньому я стану їхнім королем.
Мати не відповідає — вона дивиться на нього очима, повними любові. А хлопчик довірливо провадить:
— Я, звичайно, знаю, що ще маленький, та коли потрапляю туди, то почуваюся дуже сильним, майже непереможним! І мені здається… здається, що це Селенія надає мені могутності. Вона дуже мудра і вродлива. Ніколи не поступається і неймовірно хоробра!
Артур згадав Селенію — і погляд його, спрямований у безконечність, робиться якимся потойбічним, руки безвольно повисають і сам він увесь обм'якає, ніби поринає в солодку рожеву вату. Такі ось ознаки закоханості — і мати легко розпізнає їх.
— А ти часом не закохався в ту Селенію? — тихо запитує вона.
— Мамо! — вибухає Артур, — вона значно старша за мене! їй цілих тисяча років!
— Скільки ти сказав?! — перепитує мати. Вона не дуже розуміється на тонкощах мініпутського літочислення і хотіла би отримати відповідну таблицю співвідношення міри й ваги, що їх друкують на звороті зошитів у клітинку, щоб визначати земні роки порівняно із мініпутськими.