Та, на жаль, він не може запропонувати принцесі цей варіант. Для того йому самому треба зменшитися, а потім відшукати Селенію, щоб домовитися з нею… А що як вона не захоче збільшуватися? Щоб мати відповіді на це та інші запитання, що від них аж у голові тісно, йому потрібно подолати всі заборони і проникнути в країну мініпутів. Задля цього він може поставити на кін усе! Може вигадати тисячу і один спосіб, як потрапити в зону дії променя… Ладен умовити дідуся допомогти своєму онукові… Переконати маму відкласти від'їзд… Сказати батькові про… про… про… Одне слово, щоб побачити Селенію він здатен на все!
Рішення прийнято — пора діяти.
Артур сповнений рішучості. Вдихнувши у свої маленькі легені якнайбільше повітря, він зіскакує зі стільця, хапає велику валізу, виймає з неї знамениту далекоглядну трубу — предмет, без якого не втрапити до країни мініпутів. Розчинивши навстіж вікно, він хутко готує мотузяну драбину, точніш — товстий мотузок з вузлами, скориставшись для цього строкатими африканськими тканинами, що ними рясно завішані спинки крісел. Старанно прив'язавши один кінець мотузка до ніжки письмового столу, він скидає другий кінець назовні і залазить на підвіконня.
Несподівано двері кабінету відчиняються і на порозі постає Арчибальд. Артур уже осідлав підвіконня, ухопився руками за мотузок, посмикав його, перевіряючи, наскільки туго він прив'язаний, помацав товсті вузли «сходинок» і готовий був спускатися. Можна сказати, що його застукали на місці злочину. Неможливо сумніватися в його намірах, тому Артурові й не спадає на думку виправдовуватися.
— Чи не могли б ми з тобою трішки побалакати, перш ніж ти спускатимешся вниз, — спокійно і ввічливо запитав дідусь.
Артур завмирає, розмірковуючи, а потім перекидає ногу назад і сідає на підвіконні обличчям до дідуся. Арчибальд мовчки дивиться на онука. В його погляді — любов і щира повага до хлопчика. Артур чинить так, як і він би вчинив на його місці. У внукові, як у дзеркалі, дідусь бачить своє відображення. Він добре пам'ятає, як у ті часи, коли він був маленьким хлопчиком, дорослі ніколи не розуміли його і йому вічно доводилося їх переконувати, що, крім елементарних істин, існує ще й інше бачення, інші правила та закони, і якщо не всі їх можуть осягнути, це не значить, що ті правила і закони хибні чи шкідливі. У кожного своя правда, і кожен інстинктивно визнає лиш її. Правду іншого зрозуміти важче. Дехто вчиться цього все життя, та марно. Арчибальд переконаний, що цього вечора правда Артура має більше ваги, ніж правда його батька. Хлопчисько закоханий і задля свого кохання здатен на подвиг, може подолати будь-які перешкоди. Світ належить мрійникам і закоханим, і сьогодні його внук зробив перший крок, щоб завоювати цей світ.
Арчибальд зайшов до кабінету і сів у крісло.
— Я здогадуюся про твої почуття, Артуре. Ти вважаєш, що з тобою повелися несправедливо. Але ти вже дорослий і повинен розуміти, що не завжди можна діяти так, як тобі хочеться, — спокійно промовив дідусь.
— Якщо бути дорослим — значить, робити тільки те, чого тобі не хочеться, то нехай я на все життя лишуся дитиною! — схвильовано вигукнув Артур.
Розчулений щирим пориванням, Арчибальд лагідно усміхнувся. Він теж мав за правило навпрошки йти до мети.
— Сьогодні тобі довелося зіштовхнутися з певними труднощами, Артуре. Але людина дорослішає, коли долає їх. А тобі дорослішати все ж прийдеться, хочеш ти того чи ні. Будь-яка мудра людина повинна дорослішати. Коли їй уже багато літ, а вона поводиться, як дитя, то це й для неї біда, й для всіх близьких. Тому дякуй небові, що посилає тобі випробування.
— Але скільки все це триватиме? Я нічого не втямлю! Що сталося? Як мені пояснити батькові, чому мені треба залишитися, якщо я не знаю, з якої причини він вирішив їхати сьогодні?! — нетерплячий Артур сипав дідусеві запитання.
— У твого батька своя логіка. В тебе — своя. Ти повинен навчитися жити, усвідомлюючи таку несхожість. Якщо ти хочеш, щоб батько поважав і розумів тебе, слід поважати й розуміти його, — терпляче пояснює дідусь.