Назва «круїзинг» походить від слова «круїз», що означає морську подорож, пов'язану з бурями та штормами. Батькова поїздка в авто ніяк не підходить під це визначення, бо вона — не морська і ніякі бурі та шторми їй не загрожують. Та й ритм його авто ніскілечки не нагадує розмірений ритм хвиль. Його вісім десятків коней брикають і мчать галопом.
— Любий, повільніше! Мене зараз знудить! — стогне дружина, упершись щосили в панель з приладами.
— А тебе завжди нудить, хай би як я їхав! — відповів батько, повністю зосередившись на процесі кермування авто.
Теперішня його поведінка може видатися нормальною — адже він стурбований зникненням сина. Досі ми спостерігали, як він його сварить, і могли б засумніватися, чи він його любить? Звісно, цей чоловік може просто не вміти любити. Та батьківське чуття він, на щастя, має. І ми, здається, на нього натрапили. А любити можна й навчитися, як вчаться рухливих ігор чи зав'язувати шнурівки. Якщо вам серце не підкаже, як це зробити, виберіть собі провідника, і нехай він веде вас дорогою любові. Напевно, коли Франсуа був дитиною, батьки любили його мало або не так, як треба. Тому він виріс таким недоладним…
Але тепер він тривожиться за сина, тому веде авто всліпу — інакше кажучи, просто в розриту могилу. Так завжди буває, коли боїшся втратити дорогу тобі людину. І біда ніколи не приходить сама… Незважаючи на хвилювання через Ар-турове зникнення, батькові годилося б уважніше поглядати на дорогу. А він про неї забув, і зіткнення вже не за горами. З одного боку, це добре, коли всі думки і почуття наповнені любов'ю до сина. З другого ж — коли ти за кермом, не слід через це втрачати голову, бо в будь-яку мить може статися аварія. Аварія боліда з двигуном у вісімдесят кінських сил, пущених галопом зі швидкістю сто тридцять кілометрів на годину ґрунтовою дорогою, — це завжди катастрофа. © http://kompas.co.ua
Франсуа втратив пильність саме тоді, коли гурт кіз чомусь вирішив перетнути транспортну артерію. Ми не дізнаємося в них, який недотепа забув зачинити ворота загону і якого біса їх понесло серед ночі на трасу. Нема на це часу — кози вже в дорозі. Тому зафіксуємо все, як було.
Франсуа тисне на гальма. З пронизливим скреготом колеса блокуються. Дружина нелюдськи заволала і влупилася фізіономією у вітрове скло. Нечуване репетування істоти невідомої породи примусило кіз закам'яніти посеред дороги. Франсуа крутить кермом врізнобіч, та заблоковані колеса прокручуються на місці. Скориставшись паузою, повідомляємо, що в цьому місці траса йде під нахилом і навіть заблоковані колеса не заважають авто поволі сповзати донизу, інакше кажучи, наближатися до рогатого гурту. І ось воно потрапляє в стадо — і кози заметушилися, ніби поміж них затесався вовк. Але великий козел-вожак не боїться вовків, і доки його кізки розбігаються вусібіч, він, упершись копитами в землю і нахиливши круторогу голову, приготувався до битви.
Франсуа вчепився в кермо, як приклеєний. Вирячивши перелякані очі, він усвідомив, що зіткнення не уникнути.
Зі свого боку тварина побачила в яскравому світлі фар обличчя ворога. Це не вовк, а всього лише баран, який виблискує чудовим золотим руном. Треба сказати, що фірма постаралася: символ виконано натурально, і справжній козел, позираючи на штучну баранячу голову, має його за живого ворога.
Тварина (справжня!) лупить копитом об асфальт. З-під копит летять іскри, козел войовничо тріпає бородою, розмітаючи дорожню пилюку. Він готовий до бою. Його ворог більший разів у десять, але наш козел гордий і нізащо не відступить. Тим більше, що на нього дивляться всі кози. Батько заплющив очі. І обидва представники парнокопитих, справжній та штучний, зчепилися рогами. Зазвичай у таких боях тварини годинами б'ються, доки один із них обламає роги і втече. Але тепер достатньо одного випаду — з боку живого козла, звичайно. Авто, скрегочучи, розпалося на шматки. Фари перекосилися, із радіатора повалив густий пар. Бампер дзвякнув об асфальт, з продірявлених баків задзюркотів бензин і потекла олива. Поволі, ніби спросоння, відвалилися дверцята.
Козла це оглушило і подивувало. Що ж, на його місці кожен би розгубився.
— Вибач! — пробурмотів батько.
Це адресувалося козлові. Франсуа тільки-но помітив табличку: «Обережно — дикі тварини!» Ось чому роги у нього, як два штопори: це гвинторогий козел, carpa falcorica.
Струснувшись, гвинторогий козел гучно чхнув, зафуркав, а потім, гордо піднявши голову і набравши в легені побільше повітря, переможно загукав. Його цілковита перемога не викликає сумнівів, і стадо привітало його радісним меканням. Погордливо зиркнувши на кізок, козел поважно пішов до найближчого гайочку, а стадо шанобливо затрюхикало за ним. Незабаром і дерева, і нічна пітьма поглинули тварин, які так недоречно вирвалися на волю. Франсуа сидів, не поворухнувшись, стискуючи кермо занімілими пальцями. Якби він мав гроші, то придбав би собі «Ягуара», і тоді б на капоті урочисто сидів не безмозкий баран, а сильна хижа кішка, для якої козел — навіть гвинторогий — вечеря на один зуб. Вона б змела його, як миша шматок сиру. Поставивши руками на місце відвислу щелепу, батько поклявся усіма богами, що більше ніколи не поліруватиме того чортового барана, хай би яким золотим було його руно!