— Ох, який я радий тебе бачити! Мій юний, мій дорогий друже Артуре! — вигукнув мудрий кріт, і його мордочка щасливо усміхнулася. — Ми чекали на тебе — тільки раніше — в залі переходу.
Схвильований Артур плутано пояснює, але завдяки запитанням Миро розповів усе, що відбувалося опівночі, навіть згадав про ту злощасну хмару, таку непутящу і неспівчутливу. Особливо з подробицями він описав перехід через ліанові пагони, чарівних кльовочувачок і «круїзинг» на спині сонечка.
Миро усміхнувся. Артур таки любить свою принцесу, бо подолав усі перешкоди, що постали на його шляху.
— Але де ж Селенія? — знову стурбовано спитав хлопчик.
— Вона дуже засумувала, коли переконалася, що ти не прийшов разом із променем, — довірливо зашепотів Миро.
Артур розтопився, як масло на сонці. А він гадав, що принцеса про нього забула!
Розуміючи, що хлопчик з нетерпінням чекає розповіді про його милу принцесу, Миро повів його в тихий закуток, подалі від радісного натовпу мініпутів. Хоча кріт викладає в школі і вміє мовити так, що його чути й затятому двієчникові на останній парті, зараз його слова адресовані лишень Артуровим вухам.
Отже, Миро розпочав монолог.
В цей день юна принцеса встала дуже рано, щоб якнайкраще приготуватися до зустрічі з Артуром. За мініпутським звичаєм, вона напарфумлювалася ванільною паличкою, і наприкінці цієї процедури мала такий аромат, що будь-яка мініпутська господиня могла помилково вкинути її в каструльку з пудингом. З усіх своїх суконь вона вибрала найновішу і надягла на неї згори камізельку із трояндових пелюсток, пошиту власними руками. Проковтнувши легенький сніданок (суничне пюре із шматочком лісового горіха), вона пішла на урок співу. Добре поставлений голос конче потрібний кожній принцесі. До того ж Селенія полюбляє ущипливі жарти та іронію. Але якщо ти принцеса, не можна безконтрольно випускати слова з вуст, навіть якщо ті вуста найгарніші у світі. Отож Селенії потрібно так володіти голосом, щоб вчасно змінювати інтонацію на свій смак, надаючи звичайним словам тисячу й один відтінок. Приміром, сказати «я тебе кохаю» дуже просто. Ця фраза стала вже банальною. І щоб надати їй свіжості та первозданності, потрібен добре поставлений голос. Адже той, кому будуть адресовані ці слова, повинен у них відчути і хвилювання, і трепет, і надію, і відразу ж зрозуміти, що лишень із принцесою буде щасливим… А що як їй незабаром доведеться промовити цю фразу? А що як її не так зрозуміють?
Тому весь ранок принцеса сиділа у верховітті великого дуба, де звив своє гніздо соловей. Цей птах вважається найкращим учителем співу на всіх континентах. Учителем він був найкращим, та характер мав найпаскудніший. Він ніколи не сидів на одному місці, а повсякчас пурхав з вітки на вітку. Селенія витратила чимало часу, умовляючи його дати їй урок. Їй довелося навіть повідомити йому таємну адресу перебування яблучної гусениці, що найбільше смакувала солов'ю. Особливо цінувалася екологічно чиста гусінь, вигадувана свіжими яблуками, а не якимись недогризками. Виторгувавши таким чином суттєву винагороду, соловей погодився дати Селенії урок володіння голосом.
Повернувшись додому, Селенія зготувала настій із фіалок, щоб полікувати голосові зв'язки, які перенапружила на уроці. Фіалковий настій швидко втамував біль і надав зв'язкам більшої еластичності. Ополудні принцеса займалася гімнастикою, бо хотіла володіти добре і голосом, і тілом. Тобто щоб рухи і жести не видавали її думок. Найкращий засіб навчитися контролювати свої рухи — гімнастика…
Уроки цієї науки вона брала у професора Гамбероне, хоча він навчав танців. Одначе серед мініпутів не було нікого гнучкішого за нього. І він обожнював шанобливість — коли до нього зверталися «Гамбероне», він завжди виправляв: «Синьйор Гамбероне!» Одне слово, у синьйора Гамбероне було чого повчитися.
Синьйор Гамбероне був справжнім cephalocarida macracantha із підвиду ракоподібних, хоча сам він стверджував, що походить із знатного роду креветок і претендував на прямий родинний зв'язок із богомолами. Від своїх знатних родичів він успадкував воістину феноменальні здібності складатися в будь-якому напрямку. Йому міг би позаздрити фокусник чи гімнаст, позаяк синьйор Гамбероне здатен непомітно проникнути в будь-яку коробку чи капелюх. Та Гамбероне не працював ні в цирку, ні в танцкласі — він творив задля мистецтва! Селенія нечасто бувала на його уроках. По-перше, тому що поточні справи королівства забирали в неї багато часу, а по-друге, тому що вправи, які демонстрував синьйор Гамбероне, було дуже важко повторити. Одначе принцеса не звикла пасувати перед труднощами. Їй хотілося зустріти свого принца в усій своїй досконалості — тому Селенія завершила навчання в Гамбероне, перебуваючи в стані, близькому до коматозного. Все її тіло нило. В намаганні навчитися гнучкості вона дійшла до того, що заледве пересувала ноги. Буквально доповзла до свого будиночка і впала на ліжко, в якому й проспала до самісінького вечора.