Выбрать главу

Щоразу, коли наставала повня, вождь бонго-матасалаїв — воїн на ім'я Чивас, вибирав кількох серед своїх приятелів, і вони за допомогою променя ходили в гості до мініпутів, кревних братів їхнього племені. На жаль, Чивас зловживав пальмовою настоянкою і все важче й важче знаходив дорогу до великого баобаба, де плем'я виконувало обряд переходу. Одного разу напередодні повного місяця Чивас спожив так багато пальмової настоянки, що взагалі загубився, і воїни добру годину розшукували його, доки знайшли на великому листку кактуса, високо над землею. Чивас хропів, а під кактусом терпляче сиділи й чекали три койоти. Кожен скидався на лисицю, яка вичікувала, коли ворона впустить шматок сиру. Воїни каменюками прогнали пожирачів мертвичини, обережно спустили вождя на землю і розбудили.

— Чивасе, ми запізнилися, перехід зачинено, а мініпути на нас чекають! — з відчаєм промовив один із воїнів.

— Нема проблем! Просочимося через ліани! — відповів вождь, тверезіючи зі швидкістю черв'яка, який мчить галопом.

Пошуковий гурт на чолі з вождем повернувся під баобаб. Вождь наказав обплутати ліанами трьох воїнів, прочитав заклинання, накрапав із пляшечки, і коли воїни потоншали до товщини дроту, запхав їх у бамбукове стебло. А далі почалася драма. Чивас дістав другу пляшечку, з якої мав вилити в бамбукову порожнину трішки рідини. Як на лихо, він хильнув кактусової настоянки, такої міцної, що могла б і горло спалити. Порівняно з цим диявольським напоєм горілка видається помаранчевим соком. Дехто навіть стверджував, що, споглядаючи етикетку цієї підступної пляшки, можна сп'яніти. І цю вогняну воду Чивас вилив у бамбукову палицю. Та ще й не кілька крапель, а половину пляшечки. Бо коли він відкоркував її, на нього напала гикавка і затремтіла рука. Бамбук здригнувся, з усіх його тріщинок повалив дим, а потім палиця застигла на місці, як паличка для ескімо, коли морозиво вже з'їли.

Довго не було ніяких звісток від тих постраждалих воїнів. Плем'я опечалилося, і Чивас поклявся, що ніколи більше не вип'є і краплі кактусової настоянки, а головне — не виготовлятиме її.

Він дотримав свого слова, одначе легенда свідчить, що його нащадки, осівши в Європі, а точніш — у Шотландії, знову почали виготовляти цей палючий напій. І на честь свого прославленого предка назвали його «Чивас».

А тих трьох воїнів таки знайшли.

Вони проскочили мініпутський світ і довго блукали пустелею, на краю якої і заснували поселення. Там вони започаткували і свою діло — розмножували скорпіонів. Після того, що сталося, вони не реагували ні на яку отруту.

І хоча насамкінець історія завершилася щасливо, її завжди згадують як приклад стовідсотково негативний, що його не годиться наслідувати нікому. А в гордих воїнів бонго-матасалаїв виховують відразу до алкогольних напоїв.

РОЗДІЛ 15

Нинішній вождь племені на ім'я Тверез-Віник ніскільки не схожий на вождя Чиваса. Він ніколи не вживає міцних напоїв — і його всім ставлять за приклад. Він не міг помилитися пляшечкою. І все ж таки сьогодні увечері Тверез-Віник місця собі не знаходить від тривоги. Він уже десять разів перевірив, чи ту пляшечку використав і чи не помилився з дозою.

— Та не хвилюйся так! Все буде, як задумано! Артур же ціле літо вивчав наші обряди. Тепер він знає, скільки знаємо ми, і вміє, що вміємо ми, — заспокоював вождя один із воїнів, повернувши до нього розпашіле від вогнища обличчя.

— Спасибі тобі за твої слова, — відповів вождь.

І, розпружившись після заспокійливих речей одноплемінника, він узявся читати нову молитву.

Справді, Артур цілісіньке літо вивчав обряди та звичаї племені бонго-матасалаїв і набув усіх потрібних знань та навичок, щоби його вважали за свого. Він витримав і фізичне навантаження, і складні тренування, пройшовши через непрості випробування. Батьки навіть уже не зважали на ті вечори, коли він приходив. таким змученим, що без вечері лягав спати. Точніше, падав на ліжко, засинаючи, як убитий.

Хлопчик виконував різноманітні вправи, зовсім не схожі на шкільну фізкультуру. Бонго-матасалаї винайшли свою систему тренувань, яка полягала в тому, що людина зливалася з природою, робилася єдиним цілим з довкіллям і природним чином знаходила своє місце у великому кругообігу життя. Ось уже чотири тисячі літ людина намагається вискочити з цього всесвітнього кругообігу. Вона жадає одного — панувати над усім і всіма, а головне — вона й чути не хоче про своє походження від мавпи. Та, як міркують бонго-матасалаї, людина походить однаково і від мавпи, і від дерева. Тому і баобаб — родич людини. Як і коркове дерево… І мураха теж її родич, хоча й далекий. Навчитися жити одним життям із мурахами — ось що було першим випробуванням для Артура.