РОЗДІЛ 19
Дійшовши до кордону Сьомого континенту, павук зупинився. Далі він не побіжить, і ніякий льодяник не примусить його змінити своє рішення. Тому Селенії довелося подякувати комасі за приємну прогулянку і відпустити її на волю.
Не лише павуки не хотіли ступати на ту закляту землю. Ніхто не хотів туди йти. Дехто — через забобони, але більшість тому, що там просто не було що робити. Навколо простяглася пустельна рівнина, на якій не росло ні стебельця. Вугільно-чорна земля була випалена до самих глибин. Селенія подумки спитала, яка ж сталася катастрофа, та помітила табличку з черепом і схрещеними кістками. Ось воно що! Принцеса прийшла в Німокрай. Як написано у Великій книзі, все живе на цих землях знищив Жахливий У. Засівши в самому центрі Сьомого континенту, він оточив свої володіння смугою випаленої землі, щоб убезпечити себе від набігів. Якщо хтось ступав на територію Німокраю, його за кілька секунд засікали дозори. Сховатися від них не було як — там не росло ні кущика, ні травинки.
Тому охоронці-осмати вже давно помітили Селенію і тепер чекали, коли вона, нічого не передчуваючи, підійде до них ближче. Принцеса ступала широко, готуючись добре накрутити вуха так званому Жахливому У і примусити його пояснити, що спричинило таку страшну екологічну катастрофу. Вона ще занадто мала, щоб когось боятися. Вона не знала перешкод і вважала, що великий закон природи стоїть вище від усіх інших законів, бо саме природа керує порядком речей і організовує його. Природа (а Селенія почувалася її адвокатом) повинна обов'язково покарати цього гидкого У, примусити його оживити загиджений простір, щоб земля знову зацвіла. Справді, такою наївною можна бути лише в сто років!
Велика сітка, розкладена в пилюці, ожила, поповзла догори, і Селенія затріпалася в сітчастому мішку, що затягся над її головою. Осмати лежали на землі у своїй формі попелястого кольору, а тому непомітні, як хамелеони, вони миттєво скочили на ноги і кинулися до здобичі. Підлетіли й комарі. Селенія вперше бачила цих бойових комах. Нещасні шестиногі перетворилися на справжніх бойових машин: їхнє спорядження важило тонни. Після операції з позбавлення мізків крилаті осматські коні зробилися такими слухняними, як свіжі іриски в роті ще беззубого дитятка. Сітку з Селенією підвісили до пузця одного комара, і принцеса, мовби морквина з магазину самообслуговування, по повітрю полинула в Закляте Місто, розташоване в самому серці заклятих земель. Його ще називали Некрополі-сом, або Містом Мертвих.
Закляте Місто було розташоване в підвалі Арчибальдового дому. Сморід там стояв жахливий. Повітря не вистачало. Постійно відгонило газом та бензином. Вже підлітаючи до міста, Селенія відчула запаморочення. На якусь мить їй здалося, що вона ніколи не повернеться зі своєї мандрівки. Але до всього можна звикнути, навіть до найгіршого.
Осмати спустили сітку до ніг Жахливого У. Насправді він був ще потворнішим, ніж про це писалося у Великій книзі. Обличчя його поїдене часом, а тіло змордоване хворобою. Від його шкіри вас би неодмінно знудило, бо вона своїм кольором нагадувала печінку пияка, фото якої зазвичай показують людині, що ніяк не відмовиться від алкоголю.
Побачивши маленьку принцесу, Упир так зареготав, що з годину не міг заспокоїтися. Він іржав з утіхи: нарешті його пастка на мініпутів спрацювала. Сьогодні провидіння обдарувало його по-королівськи! До нього в лабети втрапила сама спадкоємиця мініпутського трону! Було з чого радіти, і він подякував богині лісу за такий дар. Адже саме принцесу він і волів принести в жертву своїй богині-покровитель-ці. Почувши про це, Селенія гордо задерла підборіддя і засміялася Упиреві просто в обличчя.
— Померти на вівтарі? О, як це чудово! — відповіла вона голосом оперної діви. І додала, що за свою подорож стільки всього побачила, що йти на той світ готова.
Принцесина поведінка знітила Упиря. Навіщо завдавати полонянці страждань, якщо вона їх не відчує? Та упир недаремно став повелителем мороку. Він заслужив таке звання, бо підступні хитрощі його мозкових звивин були значно заплутанішими за кореневище тисячолітнього дуба. І кожна звивина вигадувала зло.
— Якщо ти сама не боїшся загибелі, то, можливо, тебе налякає загибель твоєї рідні? — прошепотів Упир, зловісно посміхнувшись.