Чоловік бере чашку, кидає туди два шматочки цукру і доливає молока. Дружина тим часом шукає окуляри, порпаючись у численних кишенях своєї сукні. Без окулярів вона не бачить крихітного павучка, який спускається на своїй павутинці за кілька сантиметрів від її обличчя.
Чоловік повертається до дружини, тримаючи в одній руці чашку, а в другій — кавник, і обережно наливає гарячу каву…
— Чудова кава! Вона так бадьорить!
Дружина нарешті знаходить окуляри і вдягає їх. Перше, що вона бачить, — це гігантського павука, який ворушить гидотними кудлатими лапами просто перед її носом!
Жінка кричить, як бабуїн, якому виривають кігті. Здивований чоловік шарахається вбік, наступає на тацю і падає, розпластавшись на весь зріст. Кавник вилітає в нього з рук, розплескуючи в повітрі гарячу чорну рідину, і приземляється йому на голову. Волання чоловіка нагадує ревіння мамонта, якому стоматолог видирає зуба. І хоча обидва крики зовсім не схожі між собою, вони належать подружжю, у стосунках якого панує повна гармонія.
РОЗДІЛ 6
Жахливе волання, повторене двічі, чути на всіх Сімох Континентах і навіть у Некрополісі.
Злякана Селенія повертає голову, намагаючись розгледіти в цій пекельній темряві страховисько, яке так жахливо кричить. Пронизливе верещання, відлунюючись від слизьких стін, стрімко падає вниз і незабаром змовкає. Артур висить над головою принцеси. Він теж чує загадкове ревіння, але навіть не допускає, що такі звуки можуть видавати його батьки.
— Ласкаво просимо до Некрополіса! — криво усміхається принцеса.
— Що ж, непогано для першого привітання… — відповідає Артур, відчуваючи, що його чоло вкрилося крапельками холодного поту.
— Привітання, яке більше нагадує останнє «прощай», — без будь-якої іронії уточнює Селенія. — Нам краще триматися поруч, — додає вона.
В цю мить на голову Артура падає Барахлюш. Від несподіванки хлопчик випускає з рук нитку і летить униз, збиваючи по дорозі Селенію. Деякий час усі троє летять по темному глибокому колодязю і нарешті з шумом падають у грязюку. Щоправда, вона пом'якшила приземлення.
— Ти знову за своє! Плутаєшся під ногами! — незадоволено бурчить Селенія, проте на душі в неї стає спокійніше.
Принцеса зводиться на ноги і починає зчищати з одягу грязюку.
— Вибач, я не хотів падати. Так вийшло, — виправдовується Барахлюш, не в силах приховати радості. Нарешті вони всі разом! Та ще й пощастило упасти зверху на друзів і не забруднити одягу!
Артур вилазить із чорного місива і теж починає чепуритися. Несподівано він помічає, що павутинка, по якій вони спускалися, скрутившись, як змія, теж лежить у калюжі. в. Селенія також бачить її, але ніяк не реагує.
— Як же ми повернемося без каната? — стурбовано питає Артур.
— А хто тобі сказав, що ми повернемося? — насміхається Селенія. — Якщо ми зуміємо виконати завдання, то матимемо досить часу, щоб подумати про повернення. А якщо ні, то пробач… — І вона красномовно розводить руками.
Хлопчика все ще дивує рішучість та відвага юної принцеси: вона за будь-яку ціну готова виконати покладену на неї місію!
Помітивши вхід до ще одного тунелю, Селенія гордо і рішуче прямує під його склепіння. Це дівчисько не боїться нікого і нічого!
А може, їй просто не хочеться думати про майбутнє, про те, що чекає на неї через два дні? Чи, скажімо, не хоче розібратись у своїх почуттях? А раптом вона відкинула все, окрім думок про їхнє небезпечне завдання? Адже легше йти до мети, аніж самому робити вибір.
Ось про це думає Артур. Та хлопчик ще надто маленький, щоб усе чітко сформулювати, і тому мовчки разом із Барахлюшем рухається за їхнім ватажком.
Подолавши черговий тунель, мандрівники крокують по вузенькій стежечці, яка згодом переходить у широку дорогу: мабуть, це і є головна вулиця Некрополіса.
Завдання ускладнюється: треба стати тихше води і нижче трави, злитися з дорогою, загубитись у натовпі, щоб не привертати до себе уваги місцевих мешканців. Друзям пощастило — на головній вулиці кого тільки не зустрінеш! Переважно це торгівці, які йдуть на ринок продавати свій товар. Багато хто з них їде на возах, запряжених гамулями. Рухаючись поруч із навантаженим возом, можна довго залишатися непоміченим.
Селенія тихо петляє в натовпі, що несе її до великого ринку в центрі Некрополіса. Артурове серце тенькнуло, коли він побачив гігантську пістряву юрму. Хлопчик навіть не здогадувався, що під землею нуртує таке бурхливе життя.
Некрополіс ніскільки не схожий на його тихе, спокійне містечко з єдиним супермаркетом на центральній площі, куди він їздить з бабусенькою за покупками. Цей ринок більше нагадує гомінкий східний базар. Тут можна придбати все, будь-який контрабандний товар, тому багато хто приходить сюди озброєний до зубів. Бо ж ніколи не знаєш, яка халепа тебе чекає в такому підозрілому місці. Селенія теж міцно стискає руків'я свого чарівного меча.