Артур нарешті переводить подих.
— Ми ж домовлялися триматися разом! — кипить від гніву принцеса. — Я що — буду панькатися з вами, як з двома нетямущими малюками?
— Пробач! Там був дуже великий натовп! Ми загубились! — винувато промовляє Артур.
— У такому натовпі легше залишитися непомітними! Тільки треба поводитися тихо! — відповідає порушникам дисципліни Селенія.
Несподівано біля них, як із-під землі виринає якийсь шитокрит.
— Звісно, можна бути тихим і скромним, і бути при цьому елегантним, хіба ні? — нахилившись до наших мандрівників, говорить шитокрит. Він значно вищий за мініпутів і тому змушений вигнутись, як змія. — Ходімо, оглянете мою нову колекцію. Потіште себе прекрасним видовищем! — солодко промовляє він і гостинно запрошує до модної крамнички.
Цей продавець — чудовий психолог. Жодна принцеса в світі не відмовиться від його пропозиції. Особливо коли за кілька кроків інший продавець белікорнів розмахує руками, оповідаючи про грабіжницький напад.
Незважаючи на природну тупоголовість осматів, начальник патруля досить швидко зрозумів, що йдеться про тих трьох мініпутів, які лишили з носом Темрякоса, утікши від нього в Яма-бар-клубі.
Такі новини в Некрополісі поширюються надзвичайно швидко. Річ у тім, що мешканці Першого Континента дуже рідко навідуються в заборонені землі, а ще рідше серед них знайдеш того, хто обдурить Темрякоса.
Начальник патруля звертається до підлеглих:
— Обшукайте всі крамниці, вони далеко не втекли! — наказує він.
Та нашим друзям пощастило й цього разу — осмати біжать у протилежному напрямку.
Начальник хапає за комір осмата, який підтюпцем трясеться в ар'єргарді:
— А ти — бігом у палац і попередь кого треба.
Осмат витягується в струнку. А потім, як кролик, стрибками мчить виконувати наказ.
З вікна крамниці принцеса бачить, як вістовий летить мимо із швидкістю реактивної ракети.
— Я переконана, що він біжить у палац з особливим дорученням! — каже вона своїм супутникам. — Отже, ми теж потрапимо в палац, якщо не будемо зволікати!
Розплатившись із господарем лавки за нову хутряну накидку з каптуром, вона одягає її і прямує до дверей. Артур і Барахлюш також купують собі накидки із хутра довгопанчіх-вовпу — і тепер усі троє схожі на пінгвінів, переодягнених в ескімосів.
— Заходьте до нас іще! — проводжає їх задоволений продавець.
Камуфляж вибрано дуже вдало: у пістрявих хутряних накидках мініпути непомітні в натовпі.
— Могла б купити щось легше, я вже помираю від спеки! — скиглить Барахлюш, обливаючись потом у своїй не за розміром широкій халамиді. — Я хочу пити! — за якихось кілька хвилин знову береться за своє юний принц. — Хіба не можна зупинитися, щоб утамувати спрагу?
— То тобі спекотно, то ти голодний, то хочеш пити! Коли ж ти нарешті вгамуєшся?! — ледве стримує свій гнів принцеса. Ще трохи — і вона вибухне.
Барахлюш щось мимрить під ніс замість відповіді.
Селенія прискорює ходу, щоб не відстати від вістового.
Вулиця, якою вони прямують, поступово ширшає і виходить на величезний майдан, розташований у просторому гроті, такому високому, що й склепіння його не видно.
На підступах до майдану метушаться тисячі зівак, і Селенія стишує крок.
— Біржа Некрополіса, — повідомляє вона пошепки. Їй уже оповідали про новації Жахливого У, та все, що вона собі уявляла, ніяк не схоже на побачене. Майдан аж чорний від різношерстого народу, юрма хвилюється як бурхливе море, ніби на матчі Чемпіонату світу з футболу.
Усі щось купують, продають, сперечаються, сваряться, обмінюються, крадуть, утікають…
— Я загубила його! — знічено повідомляє Селенія. Це означає, що осмат зник.
Та хіба в цьому стовпотворінні можна встежити за ним?
— Чому ми не можемо просто запитати, як пройти до палацу… Хіба місцеві мешканці цього не знають? — наївно пропонує Артур.
— Тут усе продається і все купується. А найбільш ходовим товаром є інформація. Варто тільки запитати, як за хвилину вже знатимуть про тебе в палаці! — пояснює Селенія, яка давно збирає відомості про звичаї мешканців Некрополіса.
Озирнувшись, Артур змушений визнати, що навколо немає жодного доброзичливого обличчя.
У всіх круглі витрішкуваті очі, щелепи з гострими зубами, дуже довгі хутряні накидки і безліч лап. Та ще кожен носить при собі цілий арсенал, ніби він на Дикому Заході.
Притиснувшись одне до одного, наші герої вдивляються у щільний натовп, намагаючись знайти бодай один знак, що допоміг би їм відшукати палац.