— Коли ти зрадив свій народ, твоє тіло було в чудовому стані. Це боги покарали тебе! — гнівно відповідає принцеса, не маючи наміру поступатися.
Упир клекоче громоподібним сміхом, ніби гармата виплюнула своє ядро.
— Бідна дитинко, якби все було так просто, як ти кажеш… Якби я міг про це назавжди забути… — зітхає Упир. — Ти ж була дитиною, коли я пішов із міста. Тоді мене ще називали Упирем Добрим, Упирем-Воїном, Тим-Хто-Завжди-Готовий-Стати-На-Захист-Слабкого! — зі сльозами в голосі додає він.
Це правда. В ті часи Упир був прекрасним принцем, відважним і веселим. Але він був на три голови вищий від своїх товаришів і ті постійно з нього кепкували.
— Його батьки давали йому надто багато молока гамулів! — доброзичливо усміхалися жителі міста.
Пересуди одноплемінників викликали в Упиря усмішку.
Сам він відбуватися жартами не вмів, але на чужі жарти не ображався. Бо знав: ніхто не хоче його образити. Тим більше, що частіше мініпути захоплювалися його силою та відвагою.
Невдовзі загинули Упиреві батьки, їх розтерзали коники-стрибунці під час великої війни з цими хижими комахами.
Після цієї війни Упир спохмурнів, і ніхто більше не наважувався жартувати над ним, навіть добродушно.
Упир виріс, але не перестав тужити за своїми батьками. Вірний принципам, закладеними його батьками, він був хоробрим та відважним і чесно захищав свій народ.
Жителі столиці замінили йому родину. Коли він бився з ворогами, то завжди до повного їх розгрому.
Та ось почалася велика посуха, що розтяглася на цілих тисячу селенелій. Жителі міста змушені були спорядити експедицію на пошуки води.
Хоча мініпути й не люблять митися, та зовсім без вологи не можуть обходитись: треба пити і поливати рослини… — Отож від води залежало виживання їхнього народу.
Усвідомлюючи всю важливість цих пошуків, Упир сам напросився очолити експедицію. Імператор Свистокрил де Стрілобарб, на той час іще зовсім молодий, із задоволенням доручив йому командування. Він приязно ставився до Упиря, і навіть свого сина, який тільки-но народився, хотів виховати таким же чесним і мужнім. А доки його син не підріс, усі свої надії імператор покладав на Упиря.
Довідавшись про це, дочка імператора принцеса Селенія, ще зовсім юна, почала вимагати, щоб саме її призначили на посаду керівника експедиції. Вона з піною на вустах доводила, що тільки справжня принцеса може впоратися з таким відповідальним завданням, яке доручили Упирю.
Імператор з великими труднощами заспокоїв свою не в міру буйну доньку, пообіцявши, що й вона згодом також вирушить на пошуки пригод.
Сонячного ранку Упир разом із своїм загоном відбув на пошуки води. Він крокував головною вулицею міста, гордий виявленим йому довір'ям, і мешканці проводжали його бурхливими оплесками. Кілька мініпуточок навіть просльозилися.
Одне слово, Упиреві була пряма дорога в національні герої.
Експедиція виявилася дуже важкою і небезпечною.
Посуха охопила всі Континенти. Ті, хто виживав у тій страшній спеці, збиралися в банди і грабували слабших. Упир із своїми супутниками відбивали напади розбійників і вдень і вночі, і з-під землі, і з повітря.
Обоз танув на очах.
Через місяць після виходу експедиції з міста під началом Упиря залишилася половина возів і третина мініпутів.
Що далі заглиблювався маленький загін у невідомі землі, то більше ворожих племен траплялося на його шляху, то більше лютих хижаків, про існування яких мініпути й не здогадувалися, загрожували їхньому життю.
Лісами блукали здичавілі мініпути і грабували всіх, хто мав хоч краплю води.
А джерела всі висохли.
Загін, що зменшився майже утричі, минув ліс із деревами-хижаками, пройшов висохлі озера, перетнув болота, отруйні випари яких викликали у мініпутів галюцинації, обігнув пустельні, непридатні для життя рівнини, отруєні невідомими хворобами.
Упир витримав усі сутички і подолав усі випробування. І нарешті в надрах високої неприступної гори відшукав малесеньке джерельце з прісною водою.
Експедиція досягла мети, це була перемога.
На біду, в розпорядженні Упиря на той час лишився один віз і чотири мініпути для його охорони. Упир та його мініпути наповнили по вінця велику діжку з водою, поставили її на віз і вирушили додому.
Зворотний шлях був ще важчим. Усі, хто траплявся по дорозі, жадали відібрати в них воду. Дорога назад перетворилась на суцільний жах. Упир забув про кодекс честі і захищав свій вантаж, як голодний пес кістку. Він перетворився на справжнє чудовисько, і вже не захищався, а сам нападав першим.