— А знаєте, я незабаром доведу вам, що можу бути і добрим, і великодушним… Ви вільні! — оголошує він і широким, театральним жестом змахує рукою.
Підкоряючись жестові, кілька осматів піднімають решітку, що загороджує вхід до каналізаційної труби, яка веде в столицю мініпутів. Як уже відомо, до цієї труби підведені соломинки з накопичувальних резервуарів.
Арчибальд перший зрозумів, яку пастку їм готують.
— Ви пропонуєте нам волю разом зі смертю? — запитує він, дивлячись Жахливому У прямо в очі.
— Я пропоную вам аж два виходи, — відповідає диктатор, і на його обличчі з'являється садистська посмішка. — Хіба це не є ознакою великодушності?
— Отже, як тільки ми увійдемо в трубу, ти пустиш воду, тонни води?! — вигукує Селенія, нарешті зрозумівши, що на них чекає.
— Раджу тобі менше говорити, Селеніє, і швидше діяти! — відповідає грізний Упир.
— А куди нам поспішати, якщо іншого варіанта в нас нема? Ти ж не випустиш нас через чорний вихід! Тому маємо один шанс зі мільйона. І нам треба його обміркувати, — уїдливо відповідає принцеса.
— Один з мільйона? Ну ти оптимістка! Один зі ста мільйонів! — уточнює У. — Хоча це все ж таки краще, ніж нуль, чи не так? Отож — уперед! Щасливої дороги!
Упир змахує гачкуватою лапою і до бранців кидаються осмати, щоб уштовхнути їх у трубу.
Барахлюш дрижить, як у пропасниці. А Артур… Артур нарешті знайшов вихід, якого шукав з тієї миті, як опинився у в'язниці.
— Чи можу я попросити вашу імператорську величність про останню милість? Зовсім крихітну тільки для того, щоб ви ще раз могли виявити свою безмежну доброту, — вдає із себе смиренного хлопчик і згинається у три погибелі.
— А цей хлопчисько мені подобається! — заявляє Упир, для якого лестощі — як бальзам на рани. Втім, усі диктатори однакові. — І що ж це за милість?
— Я хочу заповісти мій єдиний скарб, а саме ось цей годинник, моєму другові Мино, присутньому в цій залі.
Маленьке кротеня вражене: чому всі раптом повернулися в його бік, а го-ло-вне, що треба цьому незнайомому хлопчикові?
Упир уважно розглядає годинника, якого Артур простягує йому прямо під ніс. Повелитель принюхується — пасткою не пахне.
— Гаразд! — відповідає він. Осмати аплодують безмежній доброті свого імператора.
І поки він упивається лестощами й оплесками, Артур уже підбігає до Мино.
— Цього годинника просив тобі передати твій батько! — шепоче він кроте-няткові на вухо і надягає йому на зап'ястя. — Коли я виберуся звідси, ти мені просигналиш, і я зможу знайти скарб. Я чекатиму на твій сигнал рівно ополудні! Зрозумів? — швидко говорить Артур.
Мино розгублений.
— Як же я подам тобі сигнал?
— За допомогою дзеркал, Мино! Ти ж умієш ними керувати! — трохи сердиться хлопчик: кротеня — його остання надія добути скарб. Без його допомоги він не зможе розшукати під землею палац Жахливого У. — Ти все зрозумів?
Мино розгублено киває головою — не тому, що все розуміє, а щоб зробити приємність Артурові.
— Досить плескати язиками! Моя поблажливість має свої межі! Заберіть їх! — наказує Упир.
Він ситий донесхочу компліментами, які розсипають йому осмати. Час балачок минув — пора діяти. Осмати відтягують Артура від Мино і підводять до решти бранців. Усіх разом сторожа підштовхує до труби.
Кротеня дивиться їм услід і не знає, як йому вчинити.
— Чуєш? Рівно ополудні! — кричить Артур, сподіваючись на кмітливість Мино. Осмати заштовхують полонених у люк — і опускають за ними ґрати. Тепер наші герої відрізані від світу, і їм нічого не залишається, як рухатися вперед по трубі. Каналізаційна труба може вивести їх на свободу, але тільки в тому випадку, якщо по її дну протікатиме маленький струмочок. Якщо ж вода рине потоком, то навряд чи вони зможуть дійти до кінця. Труба стане їхньою могилою.
Вони розуміють це і тому виглядають пригніченими і нещасними. Ніхто не рветься вперед. Та й куди бігти? Щоб на кілька секунд відстрочити свою загибель? Ні, краще вже одразу потонути!
Барахлюш замислено барабанить пальцями по трубі. Ці звуки долинають до Упиря.
— Даю вам хвилину фори! — гучно промовляє він, щоб усі почули. — Можете вважати себе просто учасниками змагання!
Азартний гравець, він готовий бодай трохи змінити правила, щоб гра стала гострішою. Темрякоса також охопив азарт.
— Принесіть табло часу! — наказує він.
Двоє осматів виносять велике табло, в центрі якого на цвях наколото жмут сухого листя. На верхньому листку написано слово «шістдесят».
Учепившись у ґрати, принцеса з тривогою спостерігає за Упирем. Її погляд випромінює ненависть до Жахливого У… Селенія сподівається, що хоч краплинка цієї ненависті отруїть його існування.