— Шкода, що в таку прекрасну неділю, в день, коли Господь повелів усім відпочивати, дива не станеться! — лицемірно зітхаючи, промовляє він.
От би з нього вийшов стовідсотковий осмат! Бабусенька намагається приховати свій відчай, а полісмени взагалі нічого не розуміють. Вони допомогли б цій симпатичній старенькій, та закон на боці Давидо, і саме він наказуватиме, що діяти.
Мерзенна посмішка зникає з обличчя Давидо, і він знову стає серйозним. Прокашлявшись і прочистивши горло, негідник озирається на бабусю… І з жахом помічає, як поруч з нею, ніби після помаху чарівної палички, виникають Арчибальд з Артуром. Ось воно — диво, на яке так усі сподівалися! Розгублений Давидо не годен і язиком повернути.
Якби на очах у глядачів знаменитий фокусник Копперфільд сховав під своїм плащем ціле місто, Давидо не так би здивувався. Що ж — це магія! Але те, що сталося в саду, не має жодних пояснень. Це не магія і не диво. Це катастрофа!
Упізнавши Давидо, Арчибальд підкреслено чемно усміхається.
— Ви маєте рацію, Давидо, сьогодні прекрасна неділя! — вигукує поважний дідусь, що ніколи не втрачає шансу пожартувати.
Несподіванка так подіяла на Давидо, що він застиг як вкопаний. І тільки рот його без звуку хапає повітря.
— Нам час підписати папери, чи не так? — питає дідусь.
Давидо ніяк не втямить, у чому річ, але киває головою на знак згоди. Пережитий шок негативно вплинув на його й без того обмежені розумові здібності.
— Ходімо до вітальні, там прохолодно і нам буде зручніше, — ввічливо запрошує Арчибальд. А сам шепче на вухо Артурові, щоб той подбав про рубіни. Хлопчик не впевнений, що дідусеве доручення дуже просте, але він гордий його довір'ям.
— Я тебе не розчарую! — поважно і скромно промовляє хлопчик і біжить щодуху в другий кінець саду. Всього за кілька метрів він з розгону падає в яму, викопану батьком.
Альфред здивовано опускає морду до господаря: цікаво, яку гру цього разу вигадав непосидючий хлопчик?
— Фе не фсе ффачено! — кричить з ями Артур, випльовуючи землю з рота. — Фараф я вифкочу фідфи…
РОЗДІЛ 14
Військо новоспеченого імператора вишикувалося на майдані перед палацом Некрополіса. Перед втіленням у життя своїх завойовницьких планів Жахливий У вирішив проінспектувати бойові сили. Воїни вишикувані так, що, коли поглянути згори, виходить дві великі літери: «Ж» і «У». Тисячі ос-матів осідлали войовничих комарів, які готові летіти підкорювати далекі краї.
Упир виходить на парадний балкон, що нависає над величезною площею, і задоволено оглядає непереможну армію. Він одягнений по-святковому: новий плащ кольору воронячого крила прикрашений осяйними криваво-золотистими зірками.
Військо зустрічає свого повелителя радісними вигуками. Величним том імператор простягає вперед руко-клешні: так чинить папа римський, коли виступає перед паствою.
Жахливому У приємно упиватися величчю переможця, хоча, на думку кротенятка Мино, перемога Упиря називається мерзенним злочином. Мино так і сидить біля піраміди і мордує себе міркуваннями, як же йому вчинити… Якщо вірити пихатому Упиреві, то хлопчик, який подарував йому годинника, потонув разом із усіма мініпутами. А раптом він урятувався? Відповіді на це питання нема, а виконати прохання треба. І кротеня вирішує: навіть якщо є всього один шанс із мільйона, він зобов'язаний надати його тому симпатичному хлопчикові. Якщо він живий — прийме сигнал. Отож сигнал треба подати.
Мино розгублено поглядає на годинника. Артур забув одну дуже важливу деталь: маленьке кмітливе кротеня зможе визначити, котра година. Але розгледіти цифри на циферблаті — ні. Кроти взагалі мають слабкий зір, а Мино тим більше. Він і зблизька не бачить ні букв, ні цифр.
Кротеня не може заспокоїтися. Воно витягує лапку з годинником то вгору, то вперед, намагаючись відвести циферблат якнайдалі. Та даремно. Мино підсліпуватий, як і будь-який кріт…
Артур ходить колами по саду. З висоти його земного зросту неможливо упізнати те місце, де під землею сховано скарб. Нарешті йому вдається відшукати тонесенький потічок: можливо, саме по ньому вони пливли в горіховій шкаралупі. За течією хлопчик доходить до залишків старої стіни: висота руїн не перевищує двох-трьох цеглин. Він стає на них, щоб досягти резервуара з водою.
Десь тут у траві має бути тонка водовідвідна трубочка. Альфред хоче допомогти хлопчикові, тому теж старанно шукає, хоч і без успіху. Щоправда, натрапив на давно загублений м'ячик і гордо кладе його до ніг господаря. Хіба не його він шукає?