— Приклади до чола — тобі полегшає.
Артур дякує і робить так, як вона сказала. Там, у великому світі, коли в нього боліла голова, бабусенька завжди прикладала йому до лоба капустяний лист. Боже, як це було давно!
Селенія продовжує усміхатися. Вона добре розуміє, що спека тут ні до чого. Тим більше, що температура повітря явно не перевищує двадцяти градусів. Але як справжня принцеса, вона завжди готова покепкувати над кимось. Хоча зараз ще не вирішила, хочеться їй насміхатися з Артура чи ні.
Лист потеплів, і хлопчик рішуче його відкидає. В ньому пробуджується сміливість. Наздогнавши принцесу, Артур готовий засипати її запитаннями, які так і крутяться на язиці. Певно, це кохання дає людині крила й відвагу. Може, й Артур закохався?
— Можна тебе запитати, Селеніє? — відважно звертається він до принцеси.
— Звісно, що так! Можеш мене запитувати про все, але це мені вирішувати — відповідати чи ні! — заявляє принцеса.
— Через два дні тобі доведеться обрати собі… чоловіка… Невже за тисячу літ ти нікого не знайшла?
— Така високородна принцеса, як я, заслуговує на виняткового чоловіка — мудрого, відважного, рішучого. А ще він повинен уміти добре куховарити, доглядати дітей… — перераховує Селенія свої вимоги й аж упивається владою, доки Барахлюш не втручається в її монолог:
— … а ще прибирати в квартирі і прати, в той час коли мадам кривлятиметься перед дзеркалом! — хихотить він від задоволення, що таки зумів штрикнути сестричку.
Вислухавши юного принца, Селенія, і бровою не повівши, продовжує:
— А ще він повинен розуміти свою дружину з півслова і захищати її, в тому числі і від блазнівських вибриків деяких її родичів! — завершує вона, грізно дивлячись на брата.
Барахлюш навіть присів з переляку.
Вирішивши, що брат більше не посміє її зачіпати, Селенія мрійливо продовжує:
— Він, звичайно, буде найвродливішим, найсправедливішим, найвірнішим, найвідповідальнішим… М-м-м… Одне слово, він буде незвичайним, благородним і освіченим! — по-королівськи велично завершує вона.
І краєм ока поглядає на Артура. Хлопчик почувається зовсім знищеним. Кожне слово принцеси каменем падає йому на голову.
— … І, звісно, він матиме залізну силу волі і не напиватиметься при першій нагоді, допавшись до Вогняного Джека! — додає принцеса і ставить крапку у списку чеснот свого майбутнього чоловіка, вичікувально поглядаючи на Артура. Помітивши, що хлопчик зовсім скис, вона міняє гнів на милість і переводить багатозначний погляд на брата.
— Так. Усе правильно, — мимрить Артур, зігнувшись у три погибелі, ніби його спостигла велика біда. Він же думав, що принцеса прихильна до нього! І куди йому до неї, коли й зросту має лишень два міліметри. Та й років йому всього десять, а їй — ціла тисяча!
І взагалі ніякий він не видатний, не освічений, не… Якби його попросили зараз сказати про себе, то вистачило б і трьох слів: маленький, дурненький, нікчемний.
Щоб підбадьорити Артура, Селенія звертається до нього тоном, прийнятим на офіційних прес-конференціях:
— Для будь-якої мініпутської принцеси найважливіше завдання — обрати собі нареченого. Адже саме жениху вона подарує свій перший поцілунок. А перший поцілунок принцеси має особливе значення, бо разом з ним обранець отримує її силу і повноваження. Повноваження ці величезні — вони в майбутньому дозволяють правити державою разом з нею. Народи Семи Континентів присягають на вірність обом.
Артур навіть не підозрював, наскільки важливий ритуал вибору жениха і першого поцілунку… Тепер зрозуміло, чому Селенія повинна бути обачною і чому їй так важко обрати нареченого…
— То що виходить… Це через твою владу… Жахливий У хоче з тобою одружитися? — запитує Артур.
— Ну ти й сказав! Тільки тому, що вона вродлива, люб'язна і головне — має янгольську вдачу! — підказує Барахлюш.
Селенія, презирливо знизавши плечима, нічого не відповідає на братові закиди.
Звичайно, маленька принцеса, яка так безстрашно крокує вздовж провалля, надзвичайно зарозуміла. А ще вона капосна і примхлива. Але ж дівчисько з такими очима не може не зазнаватися! Тим більше, що вона ще й принцеса!
За один погляд її чарівних очей Артур ладен пробачити їй усі уїдливі зауваження. Бо без тих очей він просто захиріє. Як квітка без дощу.
— Ні, він ніколи мене не візьме! — несподівано патетично вигукує принцеса. І ті слова звучать вироком для Артура. Він і сам розуміє, що не вартий її, тож навіщо ятрити рани?
— Це я сказала про Жахливого У, — як завжди насмішкувато уточнює Селенія.