— Сльоза смерті! — вигукує Барахлюш.
Слова його розносяться із швидкістю вогника, що біжить пороховою доріжкою, і паніка охоплює всіх. Лишень Селенія їй не піддалася. Вона уважно позирає на смугасту трубу і починає пригадувати, де ж бачила щось подібне.
— Це ж соломинка для коктейлю! — несподівано сміється принцеса. — Ар-турова соломинка!
Клубочок тим часом сповз по прямовисній стіні до самої землі, упав і покотився вбік. Зупинившись, він покрутився на місці — і став маленьким кротеням! Це Мино! В передніх лапках він тримає принцесиного меча.
— Мій сину! — вигукує щасливий Миро.
— Мій меч! — радісно кричить Селенія.
Миро кидається до кротенятка і обіймає його. Народ знову радіє, переконавшись, що небезпеки нема.
Король підходить до Миро і Мино, що ніяк не розімкнуть обійми.
— Кінець — ділу вінець! — з полегшенням промовляє він. — І все ж шкода, що пригоди скінчилися.
— Ні, ще не скінчилися! — упевнено заперечує Селенія. Принцеса прямує до центру майдану, де лежить давній камінь. Змахнувши мечем, вона робить випад, ніби хоче протнути камінь наскрізь. На якусь мить тверда глиба скелі м'якшає, впускає в себе меча і знову кам'яніє. Віднині ніхто не потурбує бранця.
Селенія з полегшенням поглядає на батька і бачить, що той схвально киває головою. Отже, вона правильно його зрозуміла! Подолані небезпеки навчили її багато чого, а головне — мудрості. Вона потрібна не тільки принцесі чи королю… Кожній людині не завадить.
Усе завершилося. Соломинка поволі підіймається догори і зникає в отворі купола.
РОЗДІЛ 16
Артур бере соломинку і уважно її роздивляється, щоб переконатися, що Мино потрапив до своїх.
— Йєс! — радісно вигукує він, бо соломинка порожня.
Знайшовши камінець потрібного діаметра, він обережно затикає діру і бере в руки блюдце з рубінами.
Коштовностям уже пора з'явитися на сцені, бо Арчибальд вичерпав усю свою фантазію, вигадуючи відмовки і намагаючись виграти час. Руки в нього по лікті в чорнилі, та він не припиняє мордувати авторучку, яку тільки-но на очах у всіх розібрав на складові частини.
— Це щось неймовірне! Ця ручка ще ні разу мене не підвела! А сьогодні, коли потрібно підписати важливі папери, вона так по-зрадницьки потекла! — пояснює дідусь (сьогодні він балакучий, як ніколи!). — Цю ручку мені подарував мій швейцарський приятель, а вам, певно, відомо, що швейцарці пишаються не лише своїми годинниками та шоколадом, а й прекрасними самописними авторучками!
Такого знущання Давидо не може вже стерпіти. Він висмикує із кишені свого піджака дорогий «Паркер» і підсовує дідусеві під носа.
— Візьміть! Це теж непогане перо! А зараз підписуйте! Ми й так згаяли чимало часу!
В очах Давидо зблиснула рішучість. Він більше не братиме до уваги ніяких балачок, ніяких відволікаючих маневрів.
— Га? О, так! Звичайно! Аякже! — дідусь про себе щось мимрить, шукаючи чергову причину, яка завадить йому поставити підпис. Він тягне час, захоплено роздивляючись з усіх боків запропоновану ручку.
— Чудово! А… пише… добре? — питає він перше, що спало на думку.
— А ви спробуйте — і переконаєтесь! — досить нелюб'язно наполягає Дави до, нагадуючи Арчибальду, чого від нього домагаються.
І дідусь розуміє, що справу не виграти.
Він підписує останній папір. Давидо вириває з його рук документ і кладе в папку.
— Ну, нарешті! Тепер ви — законний власник цього будинку! — бадьоро проголошує він.
— Ну й добре! — з радістю погоджується Арчибальд, розуміючи, що не все так просто… Він підписав купу паперів, однак головного документу йому так і не показали.
— А тепер — гроші! — простягає руку Давидо.
Ось і все… Власником будинку він може стати тоді, коли заплатить потрібну суму або доведе, що вона в нього є, отже, внесе її згодом. А грошей нема. Дідусь розгублено усміхається до полісменів, що стоять за спиною Давидо, ніби просить йому допомогти. На жаль, вони не можуть нічого змінити.
Давидо відчуває, що вітер нарешті повернувся в його бік. Диво вже сталося: в останню мить, коли розв'язка була зовсім близько з'явився цей упертий старий із своїм онуком. Другого дива вдруге того самого дня не дочекатися.
Розкривши папку, Давидо збирає всі підписані Арчибальдом документи в купу і хоче їх розірвати.
— Немає грошей — немає документів на власність! — заявляє негідник, сподіваючись, що старий уже не викрутиться.