Выбрать главу

— Що це? — запитав Корсак.

— Волосини, які приклеїлися до кривавої плями.

— А, так. Неймовірна краса.

— Посвіти на підлогу, — попросила Ріццолі. — Отам воно і буде.

Мік спрямував світло вниз, і під ногами в них виринув із темряви цілий світ волокон і волосин. Тут уже пропилососили експерти-криміналісти, збираючи всі можливі докази, але ці сліди людської присутності залишилися.

— Що сильнішим є світло, то більша флуоресценція, — сказав Мік, роздивляючись підлогу. — Ось чому це нове обладнання таке круте. Чотириста ватів — і достатньо світла, щоб побачити все. Ефбеерівці купили сімдесят одну таку лялю. Вони такі маленькі, що їх можна в літак із собою проносити.

— Ви що, схибнулися на техніці? — запитав Корсак.

— Люблю класні ґаджети. Я інженер за основною освітою.

— Та ну?

— А що вас так дивує?

— Не думав, що в цій сфері є такі хлопці.

— Які — такі?

— Ну, сережка і таке інше. Ви розумієте, про що я.

— Інколи краще жувати, ніж говорити, — зітхнула Ріццолі.

— А що я такого сказав? — не вгавав Корсак. — Я ж їх не принижую. Я просто зауважив, що серед них мало інженерів. Вони зазвичай займаються мистецтвом, театром і всяким таким. Ну, це ж добре. Нам потрібні митці.

— Я навчався в Массачусетському універі, — сказав Мік, вирішивши не ображатися. Він і далі сканував підлогу. — Електротехнічна інженерія.

— А, ну електрики непогано заробляють.

— Я б не назвав себе електриком.

Вони рухалися кімнатою, щоразу збільшуючи радіус кола. Ультрафіолетове світло вихоплювало з темряви дедалі нові й нові флуоресцентні цятки — шматочки волосся, тканин і якихось часток, що не піддавалися ідентифікації. Раптом вони підійшли до надзвичайно яскравої ділянки.

— Килим, — сказав Мік. — Хай би з чого він був зроблений, але світиться з біса сильно. На цьому тлі мало що можна побачити.

— Усе одно перевір його, — попросила Ріццолі.

— Там попереду журнальний столик. Зможеш посунути?

Ріццолі простягнула руку. На білому флуоресцентному тлі столик здавався просто геометричною фігурою.

— Корсаку, візьміться за інший край, — сказала вона.

Вони відсунули журнальний столик. Тепер килим перетворився на овальний ставок, який світився яскравим блакитно-білим сяйвом.

— Як на цьому тлі можна щось побачити? — запитав Корсак. — Це те саме, що шукати скло, яке плаває у воді.

— Скло не плаває у воді, — зауважив Мік.

— Ну, так, ви ж у нас інженер. А як вас друзі називають? Мікі?

— А тепер подивімося на канапу, — втрутилася Ріццолі.

Мік спрямував туди лампу. Канапа також світилася, але слабше. Він ретельно пройшов лампою по її м’яких контурах і подушках, але не виявив жодних підозрілих плям, лише декілька довгих волосин і часток пилу.

— Вони жили охайно, — сказав Мік. — Плям немає. І навіть пилу небагато. Готовий посперечатися, що це нова канапа.

— Як добре, — буркнув Корсак. — Я не купував нової канапи відколи одружився.

Ріццолі відчула нездоровий запах поту, коли в темряві Корсак наштовхнувся на неї. Він шумно дихав, немовби мав проблему із придатковими пазухами. У темряві його сопіння звучало ще гучніше. Ріццолі роздратовано відсунулася й зачепила ногою журнальний столик.

— Чорт!

— Обережніше, — сказав Корсак.

Вона хотіла була відповісти, але припнула язика. Атмосфера в кімнаті й так не вирізнялася доброзичливістю. Ріццолі нахилилася розтерти ногу й відчула запаморочення і розгубленість від раптової зміни пози. Довелося сісти навпочіпки, щоб не впасти в темряві. Декілька секунд Ріццолі сиділа, сподіваючись, що Корсак не наступить на неї — він був такий важкий, що розплющив би її. Вона чула, як чоловіки рухаються за кілька футів від неї.

— Кабель заплутався, — сказав Мік.

Він крутонув «Краймскоп», щоб вивільнити кабель, і промінь лампи раптом метнувся до неї. Вона уважно подивилася на залиту світлом ділянку килима поряд. У рамці флуоресцентних волокон виднілася темна пляма з нерівними краями, менша за десятицентовик.

— Міку, — покликала вона.

— Можеш ніжку столика підняти? Здається, кабель там закрутився.

— Міку!

— Що таке?

— Неси лампу сюди. Світи на килим, просто туди, де сиджу я.

Мік підійшов до неї. Корсак теж — тепер вона чула його застуджене дихання поруч.

— Світи мені на руку. Я тримаю палець біля того місця.

Килим залило блакитним світлом. На тлі флуоресцентного сяйва її рука здавалася чорною.

— Отут, — сказала Ріццолі. — Що це таке?