— Просто прекрасно, — сказала Айлс втішеним голосом.
Вона поклала шприц до наповненого льодом боксу, потім звелася на ноги і королівським поглядом роззирнулася навколо.
— Температура печінки всього на два градуси нижча за температуру черевної порожнини. Комахи і звірі не нашкодили тілу. Воно тут недовго пролежало.
— То його просто викинули тут? — запитав Сліпер.
— Забарвлення шкіри вказує на те, що вона померла, лежачи горілиць. Погляньте — спина темніша через накопичення крові. А знайшли її обличчям униз.
— Отже, її сюди принесли…
— Так. Менше ніж двадцять чотири години тому.
— А судячи з вигляду, вона померла набагато давніше, — зауважив Кроу.
— Так. Тканини тіла обвисли, спостерігається суттєве розбухання, і шкіра вже відшаровується.
— А оце носова кровотеча? — запитав Корсак.
— Кров розкладається, і тіло починає очищувати себе. Через розширення газів із нього витісняються рідини.
— Час смерті? — запитала Ріццолі.
Айлс трохи помовчала, уважно вдивляючись у страхітливо розпухлі рештки жінки, яку вони всі мали за Ґейл Їґер. Дзижчання жадібних мух заповнювало тишу. За винятком довгого білявого волосся, цей труп не мав нічого спільного із жінкою з фото, яка самою лише усмішкою могла зваблювати чоловіків. Неприємне нагадування про безрадісну рівність усіх людей — і гарних, і звичайних — перед комахами і бактеріями, що перетворюють їх на плоть, яка розкладається.
— Не можу сказати, — відповіла Айлс. — Поки що не можу.
— Вона померла більше ніж добу тому? — не відступалася Ріццолі.
— Так.
— Її викрали в неділю ввечері. Чи могла вона бути мертвою відтоді?
— Чотири дні? Залежить від температури навколишнього середовища. На тілі немає пошкоджень, спричинених комахами, і це наводить мене на думку, що його донедавна тримали в приміщенні. На нього не впливали зовнішні фактори. Кімната з кондиціонованим повітрям могла б сповільнити розпад.
Ріццолі й Корсак ззирнулися, подумавши про одне й те саме: чому невідомий убивця чекав так довго, перш ніж позбувся тіла?
У детектива Сліпера затріскотіла рація, і вони почули голос Дауда:
— Щойно прибув детектив Фрост. І команда судмедекспертів. Готові їх зустріти?
— Зачекайте, — сказав Сліпер.
Він пробув тут недовго, але через спеку вже мав виснажений вигляд. Цей детектив, найстарший у загоні, уже не мав нікому нічого доводити. Йому залишалося не більше ніж п’ять років до пенсії. Він поглянув на Ріццолі.
— Ви над цією справою вже працювали разом із колегами з Ньютона, правильно?
— З понеділка, — кивнула Ріццолі.
— Вестимете справу?
— Добре, — відповіла Ріццолі.
— Гей, ми раніше за неї прибули на місце знахідки, — заперечив Кроу.
— А викрадення відбулося в Ньютоні, — докинув Корсак.
— Але тепер тіло в Бостоні, — відрізав Кроу.
— Господи, навіщо нам сперечатися про це? — зітхнув Сліпер.
— Я веду справу, — сказала Ріццолі. — Вона моя.
Дивилася на Кроу, не відводячи погляду, намагаючись спровокувати його кинути їй виклик. Тут мало спалахнути їхнє звичне суперництво. Кутик губ у Кроу почав зводитися в бридкій зневажливій посмішці.
А потім Сліпер сказав у свою рацію:
— Справу веде детектив Ріццоллі. — Він знову поглянув на неї. — Готові прийняти судмедекспертів?
Вона подивилася на небо. Зараз, о п’ятій по обіді, сонце вже спустилося за верхівки дерев.
— Нехай приходять, поки тут бодай щось видно.
Труп у лісі, а день згасає — це їй не подобалося. Де є дерева — є і тварини, готові розтягнути по хащах рештки тіла й докази. Дощі змивають сперму і кров. Тканини може розвіяти вітром. Немає дверей, які захищали б від перехожих. На місце знахідки тіла легко потрапляють цікаві заброди. Ріццолі розуміла, що експерти-криміналісти мають терміново прочесати ліс. Вони озброїлися металодетекторами, гострими очима та спеціальними мішками, які от-от мали наповнитися страхітливими скарбами.