— Ви нічого цікавого не помітили на місці злочину, детективе?
— Крім трупа, якому геть мозок вибило?
— Погляньте на місце, де він упав, — Тірні махнув рукою на ділянку, над якою нещодавно сидів навпочіпки. — Бачите, як розлетілися фрагменти тіла?
— Так. У всіх напрямках. А ця точка — центр кола.
— Саме так.
— На вулиці жвавий рух, — сказала Ріццолі. — Машини вилітають з-за рогу на повній швидкості. Крім того, на сорочці в жертви сліди від шин.
— Погляньмо на ці сліди ще раз.
Коли вони знову підійшли до тіла, до них приєднався Баррі Фрост, блідий і трохи зніяковілий.
— Господи, Боже мій, — простогнав він.
— Ви як? — запитала Ріццолі.
— Може, у мене гастроентерит чи щось таке?
— Чи щось таке, — відповіла вона.
Їй завжди подобався Фрост, веселий і життєлюбний, тож дуже сумно було бачити його приниження. Вона поплескала його по плечу й підбадьорила материнською усмішкою. Фроста хотілося опікати — навіть таким жінкам, як Ріццолі, дуже далеким від материнських інстинктів.
— Наступного разу візьму вам паперовий пакет, — сказала вона.
— Знаєте, я справді думаю, що в мене якийсь розлад шлунка… — пробурмотів він, плентаючись позаду.
Вони підійшли до тіла. Доктор Тірні щось пробурчав, опускаючись навпочіпки — його кінцівки відчайдушно опиралися цьому насиллю. Він підняв одноразове простирадло. Фрост пополотнів і на крок відступив. Ріццолі примусила себе стояти на місці.
Тулуб розірвало на дві частині приблизно по лінії пупка. Верхня, вдягнена в бежеву бавовняну сорочку, простягнулася із заходу на схід. Нижня, у блакитних джинсах, лежала перпендикулярно до неї. Ці дві половини з’єднувалися лише кількома смужками шкіри і м’язів. Внутрішні органи вивалилися й лежали навколо безформним місивом. Череп ззаду було розбито, і мозок вилився.
— Молодий чоловік, вага тіла нормальна. Можливо, латиноамериканського або середземноморського походження, — сказав Тірні. — Грудний відділ хребта, ребра, ключиця і кістки черепа свідчать про явні ознаки переломів.
— І це не тому, що він потрапив під вантажівку? — запитала Ріццолі.
— Безумовно, вантажівка могла завдати таких серйозних травм, — відповів доктор Тірні, кидаючи їй виклик поглядом своїх блідо-блакитних очей. — Але чи хтось бачив або чув, як проїжджає машина?
— На жаль, ні, — визнала вона.
Фрост нарешті здобувся на кілька слів:
— Знаєте, мені здається, що на сорочці в нього не сліди від шин.
Ріццолі уважно подивилася на чорні смуги на грудях сорочки загиблого. Вдягненою в латексну рукавичку рукою вона торкнулася однієї зі смуг, а потім, обмірковуючи нову інформацію, глянула на свій палець, який забарвився чорним.
— Ваша правда, — сказала вона. — Це не сліди від шин, а мастило.
Вона підвела голову й подивилася на дорогу. Там мали бути криваві сліди від шин. Уламки скла чи пластику від такого сильного зіткнення машини з людським тілом.
Деякий час усі троє мовчали. Вони просто перезирнулися, коли раптом спало на гадку єдино можливе пояснення. І, немовби на підтвердження цієї гіпотези, у небі загудів літак. Ріццолі примружилась і побачила, як над головою пролітає «Боїнґ-747», знижуючись перед заходом на посадку в міжнародному аеропорту Лоґан.
— Господи, — мовив Фрост, затуляючи очі від сонця. — Яка висота! Будь ласка, скажіть, що він упав на землю вже мертвим.
— Це дуже ймовірно, — відповів Тірні. — Гадаю, він упав, коли літак пішов на посадку. Якщо припустити, що це був міжнародний рейс…
— Ну, так, — сказала Ріццолі. — Скільки нелегалів намагається вирватися зі своїх країн? — Вона подивилася на оливково-смагляву шкіру мертвого чоловіка. — Отже, він летів, скажімо, з Південної Америки…
— На висоті щонайменше тридцять тисяч футів, — додав Тірні. — Ніші для шасі не герметизуються. Швидка декомпресія. Переохолодження. Навіть посеред літа на таких висотах температура дуже низька. Декілька годин у таких умовах — і він втратив свідомість від гіпотермії та браку кисню. А може, його перемололо ще на зльоті, коли прибирали колеса шасі, й під час польоту він сконав.
Лекцію перервав сигнал пейджера Ріццолі — а це неодмінно мало перетворитися на лекцію: доктор Тірні лише починав. Ріццолі глянула на номер, але не впізнала його. Код міста Ньютон… Вона дістала телефон і набрала номер.
— Детектив Корсак слухає, — відповів чоловічий голос.
— Ріццолі. Ви надсилали мені повідомлення на пейджер?
— Ви з мобільного телефонуєте?