- Живого-живісінького хатнього цапа... о, який жах! - вигукнув Карлсон.- Краще розбийте цю скриньку або поміняйте її на таку, де були б булочки. Більше буде користі.
Тієї миті на екрані з'явилася дикторка. Вона ласкаво всміхнулася, і Карлсон витріщив очі.
- Хоч, зрозуміло,- повів він далі,- якщо вже міняти, то на таку, де є багато смачних булочок. Бо я бачу, що в цій скриньці є дещо краще, ніж я думав спочатку.
Дикторка й далі всміхалася до Карлсона. Карлсон теж усміхнувся їй у відповідь і штовхнув Малого в бік:
- Глянь-но на цю гарненьку малявку! Я їй сподобався... аякже, вона ж бачить, що я вродливий, дуже розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.
Раптом дикторка зникла. Натомість з'явилося двоє поважних чоловіків, що тільки говорили та й говорили. Вони Карлсонові не сподобались, і він почав крутити на телевізорі всі кнопки.
- Не крути! - сказав Малий.
- Чому? Я ж хочу викрутити знов ту малявку,- мовив Карлсон.
Він завзято крутив кнопки, проте дикторка не з'являлася. Тільки товсті чоловіки стали ще товстіші. Ноги в них зробилися коротенькі, а голови повитягалися. Карлсона це насмішило. Довгу хвилю він бавився ще й тим, що вимикав і вмикав телевізора.
- Дядьки з'являються і зникають саме тоді, як я хочу,- задоволено сказав він.
Двоє чоловіків говорили далі, тільки-но Карлсон давав їм змогу.
«З свого боку я гадаю...» - вів один. [429]
- А мені байдуже, що ти з свого боку гадаєш,-і сказав Карлсон.- Іди додому та лягай спати.
Клац - він вимкнув телевізор і радісно засміявся.
- Уяви собі, як той дядько сердиться, що не може доказати, що він з свого боку гадає!
Та скоро Карлсонові телевізор надокучив. Він захотів іншої розваги.
- Де хатній цап? Веди його сюди, я буду виступати з ним.
- Виступати? Як це? - занепокоївся Малий.
- Є три способи приборкувати хатніх цапів,- почав Карлсон.- їх можна дратурувати, з ними можна жартувати або ще виступати. Власне, це майже те саме, тільки виступання більше скидається на бійку рукопаш.
Малий ще дужче стурбувався. А що, як Карлсон справді почне битися рукопаш з панною Цап? Тоді ж вона побачить його, а якраз це найстрашніше! Малий повинен пильнувати Карлсона, поки немає тата й мами, хай би там що.
Якось треба налякати його, щоб він сам тримався чимдалі від панни Цап.
Малий трохи поміркував, а тоді почав хитро:
- А ти, Карлсоне, хотів би попасти до телебачення? Карлсон похитав головою.
- До цієї скриньки? Я? Ні, поки я дужий і можу боронитися - нізащо!
Але потім передумав і сказав:
- Хоч залежно з ким... Якби зі мною була ота малявка...
Малий відразу заявив, щоб Карлсон про таке й не думав. Ні, якщо Карлсон попаде до телебачення, то тільки з хатнім цапом.
- Хатній цап і я в одній скриньці? Ой-ой-ой! Якщо досі в Норланді не було землетрусу, то тоді напевне [430] буде, затям собі. І як тобі спало на думку таке безглуздя!
Тоді Малий розповів йому все за програму з привидами, що її панна Цап має намір зробити для телебачення, аби Фріда впала з стільця.
- А хатній цап бачив якогось привида? - поцікавився Карлсон.
- Ні, не бачив,- відповів Малий,- але чув, як хтось ревів за вікном. Він думає, що то привид.
І Малий докладно пояснив зв'язок між Фрідою, хатнім цапом, Карлсоном і телебаченням. Та дарма він сподівався, що злякає цим Карлсона. Той ляснув себе по колінах і завищав із захвату. А скінчивши вищати, штовхнув Малого в бік:
- Бережи хатнього цапа! Він - найкраща річ у цьому домі. На бога, бережи його! Бо тепер справді буде весело.
- Як це? - злякано спитав Малий.
- Гей! - вигукнув Карлсон.- Тепер не тільки Фріда впаде з стільця! Веди сюди всіх своїх хатніх цапів та дядька з телевізора, і ви побачите того, хто прилине, як птах!
- Хто прилине, як птах?
- Невеличкий привид із Васастаду! - вигукнув Карлсон.- Гей-гей!
І Малий здався. Він попереджав Карлсона і намагався робити так, як хотіли тато й мама. А тепер буде так, як захоче Карлсон. Принаймні так завжди було. Карлсон робив, що собі хотів і скільки хотів, тож Малий вирішив більше не ставати йому на заваді. І як він зважився на це, то відчув, що так буде й веселіше. Він згадав той випадок, коли Карлсон грався в приви-да і до смерті налякав злодіїв, що хотіли вкрасти мамині гроші на господарство і всі срібні ложки та виделки. Карлсон теж того не забув. [431]
- Пам'ятаєш, як нам тоді було весело? - спитав він.- До речі... а де те моє привидівське вбрання?