- Скарлатина! Негайно до лікарні! Потім він показав на Малого:
- А його поки що треба ізолювати.
Малий заплакав. Він не хотів, щоб його ізолювали. І не тому, що знав, як то бути ізольованому, але це слово звучало препогано.
- Цить,- сказав Боссе, коли лікар пішов,- це означає, що тобі тільки не доведеться ходити до школи й зустрічатися з іншими дітьми. Щоб не заразити їх, розумієш?
Бетан лежала й плакала.
- Бідний Малий! Який ти будеш самітний! Мабуть, треба зателефонувати мамі.
Але панна Цап не хотіла й чути про таке.
- Нізащо! Пані Свантесон потрібен спокій і відпочинок. Подумайте-но, адже вона теж хвора. Я буду його доглядати. -
Вона кивнула на Малого, що весь у сльозах стояв коло ліжка Бетан.
Більше говорити не було часу, бо приїхала санітарна машина й забрала Боссе та Бетан. Малий плакав. Звісно, він часом сердився на своїх брата й сестру, але й дуже їх любив.
Яке горе, що Боссе й Бетан треба лягати в лікарню!
- Ну, бувай здоров, Малий! - сказав Боссе, коли санітари виносили його.
- До побачення, любий, дорогий братику, не сумуй! Ми скоро повернемось! - мовила Бетан. [437]
- Добре тобі казати,- ревів Малий.- А як вм помрете!
Панна Цап насварила його:
- Як можна бути такому дурному й думати, що вію скарлатини помирають!
Малий пішов до своєї кімнати. Там він узяв на руки! Бімбо.
- Тепер у мене залишився тільки ти,- сказав він і обняв Бімбо.- І, звичайно, Карлсон.
Бімбо чудово розумів, що Малому тяжко. Він лизав хлопчикові обличчя, немов хотів сказати:
«Так, але принаймні ти маєш мене. І Карлсона!» Довгу хвилину Малий сидів собі тихенько й думав,,; як добре, що є Бімбо. А потім страшенно затужив за мамою. Він згадав, що обіцяв їй писати, і надумав негайно виконати обіцянку.
«Люба мамо,- писав він.- Мабуть, що нашій родині кінець. Боссе і Бетан захоріли на шкарлатину і лижать у лікарні а я ізольований. Це ни погано але я теж захорію на шкарлатину а тато в Лондоні коли він ще живий хоч я ни чув щоб він був хорий проте він певне захорів потім якщо решта всі хорі. Мині сумно без вас, авжеж а ви дуже хорі? Я міг би багато розповісти за Карлсона але я ни буду бо ви тілки будуте хвилюватися а вам каже хатній цап потрібин спокій і відпочинок. Вона ни хора і Карлсон також та скоро будуть хорі. *
До побачиння дорога мамо відпочивайте собі спокійно!»
- Більше я нічого не писатиму,- сказав Малий до Бімбо,- бо не хочу її лякати.
Потім він підійшов до вікна й подзвонив Карлсо-нові. Аякже, таки справді подзвонив! Бо вчора ввечері [438]
Карлсон вигадав одну хитру річ. Він провів дзвоника від кімнати Малого до своєї хатки на даху.
- Не випадає літати і вдавати з себе привида абияк,- сказав Карлсон.- Ні, тепер Карлсон зробив найкращий у світі дзвоник, і ти можеш подзвонити й призначити виступ привида тоді, коли хатній цап сидить у вигідному місці і вдивляється в темряву, щоб побачити мене, невеличкого й страшного.
За дзвоник правила торбина горіхів, що висіла в Карлсона під стелею, і мотузка, прив'язана до торбини та проведена аж до вікна Малого.
- Ти смикаєш за мотузку,- сказав Карлсон,- дзвоник мій дзвонить, миттю вилітає невеличкий привид із Васастаду, і хатній цап зомліває. Правда ж, чудово?
Звичайно, чудово, вважав Малий. І не тільки через привида. Досі йому доводилось чекати довго-довго, поки Карлсон надумається прилетіти. Тепер він міг подзвонити йому, коли вважав, що мусить конче побалакати з ним.
І от саме тепер він відчув, що мусить побалакати з Карлсоном. Він почав смикати за мотузку. Нагорі заторохтіли горіхи. Скоро по тому загув моторчик, але Карлсон залетів у вікно заспаний і сердитий.
- Ти, певне вважаєш, що то будильник! - неприязна мовив він.
- О, пробач,- сказав Малий,- ти ще спав?
- Про це тобі треба було спитатися, перш ніж будити мене. Ти спиш собі, мов порося, і гадки не маєш, як гірко доводиться нам, бідолашним, тим, хто не може й ока склепити. А як пощастить заснути, то вже сподіваєшся, що друзі сидітимуть тихесенько, затамувавши віддих, замість калатати в дзвоник, ніби на пожежу.
- Ти так погано спиш? - здивувався Малий.
- Уяви собі, що погано. [439]
Малому стало шкода Карлсона.
- От біда... Ти справді так погано спиш?
- Жахливо,- мовив Карлсон.- Себто вночі я сплю як убитий і до обіду теж, але після обіду вже гірше, тоді я лежу й тільки перевертаюся з боку на бік.