- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса мені страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно, це не те, що тюфтельки, але від декого чогось путнього годі й чекати.
Малий збагнув, що то він «дехто», тому швидко звернув мову на інше.
- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.
- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й не думаю нічого казати,- відповів Карлсон, жадібно вминаючи ковбасу.
- Мені також було гарно,- сказав Малий і почав розповідати Карлсонові, що він робив у бабусі.- Моя бабуся така добра, така ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа, коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла мене.
- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]
- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснив Малий. Карлсон перестав жувати.
- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло, тільки з великої любові до мене, не віриш, га? То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов залізні, і якби вона притиснула мене ще на сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут, бо було б по мені.
- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебе бабуся, що так обнімає!
Він сказав Карлсонові, що його бабуся не обіймає так міцно, але все-таки любить його і завжди ласкава з ним.
- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,- докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить і надокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки, то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще щось.
Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.
- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще надокучливіша, га? Не віриш, що вона накручувала будильника і схоплювалася щодня о п'ятій годині, щоб мати час надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки, то не повинен битися з Лассе-Янсоном...
- Ти знаєш Лассе Янсона? - здивувався Малий.
- Ні, хвалити бога.
- То чого ж твоя бабуся казала...- почав Малий.
- Тому, що вона найдокучливіша в світі,- заявив Карлсон.- Збагнув нарешті? Ти справді бився з Лассе Янсоном і ще й насмілюєшся казати, що твоя бабуся найдокучливіша в світі! Ні, хвалити бога, я знаю свою бабусю, вона може торочити цілісінький день, щоб я не бився з Лассе Янсоном, хоч я ніколи не бачив того хлопчиська і щиро сподіваюся, що ніколи й не побачу.
Малий замислився. Ото дивина... Він так не любив, як бабуся надокучала йому, а тепер раптом доводиться ще й сперечатися з Карлсоном й виставляти бабусю докучливішою, ніж вона була насправді.
- Як тільки я ледь-ледь мочив ноги, вона починала надокучати, щоб я змінив шкарпетки,- сказав Малий.
Карлсон кивнув головою.
- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся теж хотіла, щоб я міняв шкарпетки, га? Не віриш, що вона бігла через усе село, як тільки я ступав десь у калюжу, й надокучала: «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки...» Не віриш, га?
- Та, може, й було таке...- нерішуче погодився Малий.
Карлсон притиснув його до стільця і став перед ним, узявши руки в боки. [383]
- Ні, ти таки не віриш. Та послухай-но, я роз-1 повім тобі, як усе було. Я вийшов з дому і подався до* калюжі... збагнув? І мені було там дуже гарно. І раптом прибігає бабуся й кричить так, що чути на все село: «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!»
- А ти що сказав? - спитав Малий.
- Сказав, що не мінятиму, бо я найнеслухняніший у світі онук,- заявив Карлсон.- А потім я втік від бабусі і видряпався на дерево, щоб мати спокій.
- І що, вона, мабуть, була спантеличена? - спитав Малий.
- Видно, що ти не знаєш моєї бабусі,- мовив Карлсон.- Вона полізла за мною.
- На дерево? - здивувався Малий. Карлсон кивнув головою.
- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся може лазити по деревах, га? Та слухай, щоб надокучити, вона видряпається куди завгодно. «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!» - водно казала вона, добувшись до тієї гіллячки, де я сидів.
- І що ж ти зробив? - спитав Малий.
- А що я мав робити? - мовив Карлсон.- Змінив шкарпетки, іншої ради не було. Високо на дереві, на тоненькій гіллячці, я сидів і міняв шкарпетки, хоч важив своїм життям.
- Ха-ха-ха, оце ти вже брешеш! - засміявся Малий.- На дереві в тебе не було чого міняти.
- Ти таки зовсім дурний,- сказав Карлсон,- як це в мене не було чого міняти?
Він підтягнув штани й показав короткі товсті ніжки в смугастих шкарпетках.
- А це що? - спитав він.-Може, це не шкарпетки? Пара шкарпеток, коли не помиляюсь. І хіба я не сидів на гілляці й не міняв ліву шкарпетку на правy [384] ногу, а праву шкарпетку на ліву, га? Може, я не зробив так? Щоб тільки догодити своїй старенькій бабусі.