А той був уже в кухні.
- О, здається, ми якраз устигли на вечерю!
Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсо-нові. Вигляд у неї був загрозливий.
- Геть! - закричала вона.- Геть звідси!
У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.
- Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?
Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.
- Геть! - крикнула вона.- Гайда додому і більше сюди не потикайся!
Малий був страх який розгніваний. «Як можна так ставитись до мого любого Карлсона?» - розпачливо думав він.
- Фе, які ви недобрі,- сказав він мало не крізь сльози.- Карлсон мій приятель і повинен бути зі мною.
Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з'явився Карлсон. Він теж був розгніваний.
- Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід...о!
Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.
- На чорний хід, фе... Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!
- Про мене! - мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.
- Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений? [462]
- Еге ж, задоволений,- відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.
- Нарешті! - сказала вона й рушила назад до кухні.
Малий біг за нею і бурчав:
- Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!
І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.
- Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи,- заявив він,- аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.
Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє - знову на чорний хід.
- Ох і влазливе ж! - сказала вона.- Як та муха... Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.
- Побачимо,- сумирно сказав Карлсон.
Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.
- Фе, які ви недобрі,- правив своєї Малий.
Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.
- Може, врешті, і я з'їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора,- сказала вона.
Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:
- Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?
На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.
Малий захихотів.
- Ти залетів через балкон з коридора? Карлсон кивнув. [463]
- Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді... особливо та, що біля плити.
Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.
- Зроду не бачив такої ненажери,- сказав Карл-сон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.
Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.
- Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе! Карлсон радісно кружляв навколо лампи.
- Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену* з ляпачкою. О, тоді нам була забава!
[* Меларен - озеро, що на ньому стоїть Стокгольм.]
Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон - він сміявся і гейкав з радощів,- потім бігла панна Цап з виби-вачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.
- Гей-гей! - вигукував Карлсон.
Коли панна Цап була зовсім близько,- от-от наздожене його,- Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.
- Еге-ге! - казав Карлсон.- Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!
Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути [464] капці через привида та через безперервну біганину. Бона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.