Такого танцю Малий зроду не бачив, і пан Пек мабуть, теж. [479]
Карлсон човгав по кухні ногами, зігнувши коліна, і час від часу підстрибував та махав шарфом.
«Не дуже мудра витівка,- подумав Малий,- але хай робить що завгодно, аби тільки не знявся в повітря, о, аби тільки він не почав літати!»
Карлсон нап'яв на себе стільки одежі, що пропелера не було видно. І Малий був радий тому. Бо що б сталося, якби Карлсон раптом знявся в повітря! Звісно, пан Пек спочатку був би ошелешений, але як тільки трохи отямився б, то відразу пустив би свою телекамеру.
Пан Пек дивився на той незвичайний танок і сміявся. Сміявся дужче й дужче.
Тоді Карлсон і собі почав усміхатися, підморгувати й махати шарфом панові Пеку, коли човгав ногами повз нього.
- Дуже смішний хлопець,- мовив пан Пек.- Треба буде використати його в якійсь дитячій програмі.
Гіршого він не міг нічого сказати панні Цап.
- Він на телестудії? Тоді бережіться! Хіба як хочете, щоб хтось перевернув вам усю студію, тоді кращого за нього вам не знайти.
Малий притакнув.
- Атож. А як він переверне всю студію, то скаже, що то дурниці, не варто й згадувати. Краще бережіться його!
Пан Пек не наполягав.
- Як хочете... Я лише запропонував вам. У нас є й інші діти.
До того ж пан Пек поспішав, бо мав ставити якусь п'єсу. Йому треба було йти. І враз Малий побачив, як Карлсон почав намацувати ґудзика на животі. Він страх як перелякався: невже в останню мить усе пропаде?
- Не треба, Карлсоне, не треба! - схвильовано шепотів Малий. [480]
Але Карлсон далі намацував ґудзика. Йому було важко знайти його через усю ту одежу, що він налигав на себе.
Пан Пек стояв уже в дверях... коли Карлсонів моторчик загудів.
- Я не знав, що над Васастадом пролягає повітряна траса,- здивувався він.- Наче не повинна б. Бувайте здорові, панно Цап, завтра побачимось.
І він пішов. А під стелю знявся Карлсон. Він закружляв навколо лампи й замахав панні Цап шарфом.
- Горда значна дама, що ходить і літає, гей-гей! - вигукував він. [481]
Вродливий, розумний і до міри затовстий
Від полудня до самого вечора Малий був у Карлсоновій хатці на даху. Він пояснив Карлсонові, чого їм треба дати панні Цап спокій.
- Вона робитиме торт із кремом, розумієш, бо завтра повернуться додому і мама, і тато, і Боссе, і Бетан.
Карлсон таке розумів.
- Якщо вона робитиме торт із кремом, то справді їй потрібен спокій. Небезпечно дратурувати хатніх цапів, коли вони роблять торт. Бо тоді може скиснути і крем, і хатній цап.
Тому панна Цап останні свої години в господі Сван-тесонів мала цілковитий спокій, так, як і бажала.
А Малий і Карлсон теж спокійно й приємно бавили час перед коминком у Карлсоновій хатці. Карлсон побував на ринку й купив яблук.
- За них чесно заплачено п'ять ере,- сказав він.- Я не хочу, щоб якась перекупка мала через мене збитки, я ж бо найчесніший у світі.
- І перекупка правила за яблука п'ять ере? - здивувався Малий.
- А я не питав її,- відповів Карлсон.- Бо її не було, якраз пішла випити кави.
Карлсон нанизав яблука на дротину й повісив над полум'ям.
- Угадай, хто найкращий у світі печій яблук? - спитав він.
- Ти, Карлсоне,- відповів Малий.
Так вони сиділи біля каміна, посипали цукром яблука і їли, а надворі тим часом смеркало.
«Гарно сидіти біля вогню»,- думав Малий, бо вже починало холоднішати.
Відчувалося, що надійшла осінь.
- Треба буде скоро вибратись за місто й купити [482] трохи дров у якогось селянина,- сказав Карлсон.- Хоч вони, хитруни, обачні і хтозна, коли п'ють каву. ,
Він підклав у вогонь дві березові поліняки.
- Але взимку я хочу, щоб мені було тепло, а то ] я не граюся. Це принаймні селяни повинні знати. ;
Коли дрова догоріли, в Карлсоновій хатці стало тем-1 но. Тоді він засвітив гасову лампу, що висіла під сте-! лею над столярним верстатом. Лампа так затишно освіт-1 лювала кімнату і весь той мотлох, що Карлсон наскладав на верстаті!
Малий спитав, чи не погратися їм мотлохом, і Карлсон погодився.
- Але ти повинен спитати, чи я тобі щось позичу. Часом я кажу «так», а часом «ні»... здебільшого кажу «ні», бо це ж мій мотлох, і я хочу його мати, а то я не граюся!
І аж після того, як Малий спитав не один раз, він дістав нарешті в позику старого, поламаного будильника, якого він порозкручував і знову склав докупи. Складати будильника було приємно, кращу розвагу годі було й уявити.