Але потім Карлсон захотів, щоб вони трохи посто-лярували.
- Це все-таки найкраща забава, і можна зробити стільки гарних речей,- сказав він.- Принаймні я можу зробити.
Він згорнув з верстата весь мотлох і витяг дошки та оцупки, що лежали під канапою. І вони з Малим стругали й прибивали, аж доки потомилися.
Малий збив докупи дві дощечки і змайстрував пароплав. З палички він вистругав димар, і вийшов справді гарний пароплав.
Карлсон заявив, що зробить шпаківню і приб'є на розі своєї хатки, щоб у ній селилися пташки. Але вийшла в нього не шпаківня, а якась дивина. [484]
- Що це таке? - спитав Малий.
Карлсон схилив набік голову й подивився на свою роботу.
- Це... це така собі річ,- мовив він.- Звичайнісінька гарна річ. Угадай, хто найкращий у світі майстер робити речі?
- Ти, Карлсоне,- сказав Малий.
Але був уже вечір, і Малий мав іти спати. Довелося йому покинути Карлсона та його невеличку, таку затишну кімнатку з усім мотлохом, і столярним верстатом, і закуреною лампою, і рубанком, і каміном, де ще жевріли жаринки, що випромінювали тепло й світло. Важко було залишати все це, але ж Малий знав, що може прийти сюда знов. О, як він радів, що Карл-сонова хатка стояла на їхньому даху, а не на якомусь іншому!
Карлсон і Малий вийшли на ґаночок. Над ними про-стяглося зоряне небо. Малий ще ніколи не бачив зірок таких великих, так багато і так близько. Ні, звісно, не близько, вони ж віддалені на тисячі миль, це він знав, а все-таки... о, який зоряний дах має Карлсон над своєю хаткою, близький і водночас далекий!
- На що ти там витріщився? - спитав Карлсон.- Мені холодно... Будеш ти летіти чи ні?
- Буду,- сказав Малий.
А другого дня... о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама, її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі - і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.
- У вас уже нема перевтоми? - спитав Малий.- А коли вона зникла? [485]
- Зникла тоді, коли я одержала твого листа,--сказала мама.- Коли я дізналася, які ви всі «хорі» та «ізольовані», то відчула, що й я стану справді «хора», якщо не повернуся додому.
Панна Цап похитала головою.
- Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер,- додала вона,- я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.
Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені. [486]
- Справді? - сказав тато.- Тоді ми неодмінно подивимося!
Панна Цап гордо стріпнула головою.
- Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!
Вона заквапилась.
- Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба мати ошатний вигляд.
Бетан засміялася.
- Адже черевиків не видно в телевізорі! Панна Цап осудливо глянула на неї.
- А хіба я сказала, що видно? Мені треба нових... і взагалі, певніше себе почуваєш, коли знаєш, що в тебе все гаразд. Хоч, може, звичайні люди цього не розуміють. Але хто виступає на телебаченні, той це добре знає.
Вона попрощалась і швидко пішла.
- От і немає більше хатнього цапа,- сказав Боссе, коли за панною Цап зачинилися двері.
Малий задумливо кивнув головою.
- Я її таки трохи люблю,- сказав він.
До того ж панна Цап залишила по собі смачний торт - великий, .пухкий, прикрашений шматочками ананаса.
- Ми їстимемо його з кавою ввечері, як будемо дивитися по телевізору на панну Цап,- сказала мама.
Так воно й було. Коли мала настати та очікувана хвилина, Малий подзвонив Карлсонові. Він смикнув за мотузку, сховану за завісою, один-однісінький раз, що означало: «Приходь негайно!»
І Карлсон прийшов. Усі вже сиділи біля телевізора, а на столі стояла таця з кавою і торт.
- Ось і ми з Карлсоном,- сказав Малий, коли вони зайшли до вітальні. [487]
- Ось і я,- сказав Карлсон і всівся в найкраще крісло.- Ну, нарешті в цій хаті з'явилася крихта торта, Давно пора! Можна мені зразу ж покуштувати трошки... чи, швидше, багато?
- Діти одержують свою пайку останні,- сказала мама.- До того ж то моє місце. Ви з Малим можете вмоститися на підлозі перед телевізором. Я вам дам; торта туди. *
Карлсон обернувся до Малого.
- Ти чув? Вона проганяє тебе, бідна дитино! Потім він задоволено всміхнувся.