- Добре, що вона проганяє й мене, а то я не граюся. Я люблю справедливість.
І Карлсон з Малим посідали на підлозі перед телевізором, їли торт і чекали, поки з'явиться панна Цап.
- Зараз ми її побачимо,- мовив тато.
І справді, скоро з'явилася панна Цап. Пан Пек також - він вів програму.
- Живий-живісінький хатній цап,- сказав Карлсон,- гей-гей, зараз нам буде весело!
Панна Цап здригнулася - так, начебто почула Карл-сона. Чи, може, вона все-таки хвилювалася, що стояла перед усією шведською людністю і мала показувати, як треба готувати «Лагоминку Гільдур Цап»?
«Скажіть, будь ласка, панно Цап,- звернувся до неї пан Пек,- як вам спало на думку зробити саме такий пудинг?»
«Будь ласка,- люб'язно відповіла панна Цап.- Коли маєш сестру, що нітрохи не розуміється на куховарстві...»
Далі їй не вдалося нічого сказати, бо Карлсон про-стяг пухку ручку й вимкнув телевізор.
- Хатній цап приходить і йде собі тоді, коли я хочу,- заявив він.
Але мама звеліла: [488]
- Негайно ввімкни! І більше не роби такого, бо вижену!
Карлсон штовхнув ліктем Малого в бік і пошепки спитав:
- Виходить, у цій хаті вже нічого цікавого не можна робити?
- Цить, ми ж хочемо бачити панну Цап,- відповів Малий.
«Треба добре посолити, і поперчити, і додати різного коріння, щоб він був смачний»,- саме говорила панна Цап.
І вона солила, і перчила, і додавала різного коріння, аж гай шумів, а коли пудинг був готовий, грайливо глянула з екрана і спитала:
«Може, скуштуєте?»
- Дякую, я ні,- сказав Карлсон.- Та якщо ви дасте мені адресу, я приведу кількох маленьких ковтачів вогню.
Потім пан Пек подякував панні Цап за те, що вона прийшла й показала, як готувати смачний пудинг. Мабуть, на цьому передача мала скінчитися, але панна Цап спитала:
«Скажіть, будь ласка, можна мені передати вітання своїй сестрі?»
Пан Пек завагався.
«Ну... прошу, тільки швидко».
І тоді панна Цап підморгнула з екрана й сказала:
«Гей, Фрідо, як ся маєш? Сподіваюсь, ти не впала з стільця?»
- Я теж сподіваюсь,- мовив Карлсон.- Бо у Верхньому Норланді був би землетрус.
- Що ти вигадуєш? - сказав Малий.- Ти ж не знаєш, чи Фріда така сама огрядна, як і панна Цап.
- Уяви собі, що знаю. Я часом літав до неї і вдавав привида. [48ч]
Потім Карлсон і Малий знов їли торт і дивилися по телевізору на жонглера, що підкидав у повітря п'ять тарілок і жодної не впустив додолу. Малому жонглер здався доволі нудним, але Карлсонові аж очі сяяли, і Малий був радий.
Йому було так приємно, так гарно бачити всіх разом: і маму, і тата, і Боссе, і Бетан, і Бімбо... і, звичайно, Карлсона.
Коли вони з'їли торт, Карлсон узяв у руки вазу, ретельно вилизав її, а тоді підкинув у повітря, так, як жонглер підкидав тарілки.
- Ось тобі й маєш! - сказав він.- Бачу, той дядько в скриньці не такий уже й великий штукар. Угадай, хто найкращий у світі майстер підкидати вази? [490]
Він метнув вазу так, що вона мало не досягла стелі, і Малий злякався.
- Ні, Карлсоне, не треба!
Мама та всі решта дивилася по телевізору на балерину й не бачили, що робить Карлсон. А попередження Малого не помогло. Карлсон спокійно підкидав собі вазу далі.
- А гарну ви маєте вазу,- мовив він і підкинув її до стелі.- Тобто мали,- додав Карлсон і нахилився позбирати скалки.- Ну, та це дурниці, не...
Але мама вчула, як ваза впала й розбилася. Вона ляпнула Карлсона по спині й сказала:
- Це моя найкраща ваза, а не дурниці!
Малому не сподобалось, що так ставляться до найкращого в світі майстра підкидати вази.
Проте він розумів, що мамі шкода вази, й поспішив утішити її.
- Я візьму гроші зі своєї скарбнички й куплю вам іншу вазу.
І тоді Карлсон гордо засунув руку в кишеню, витяг п'ять ере і дав мамі.
- Я сам заплачу за те, що розбив. Ось, прошу! Купіть нову вазу, а решту залиште собі.
- Дякую любий Карлсоне,- сказала мама. Карлсон задоволено кивнув головою.
- Або купіть на решту кілька дешевих вазочок, щоб могли шпурляти в мене, коли ви будете сердиті, а я випадково прилечу.
Малий пригорнувся до мами.
- Ви ж, мамо, зовсім не сердитесь на Карлсона, правда?
Мама погладила і Карлсона, і Малого й сказала, що не сердиться.
Та ось Карлсон став прощатися.
- Бувайте здорові, я вже мушу йти додому, а то спізнюся на вечерю. [491]