Карлсон хвилину стояв тихо і щось обмірковував. Та ось очі йому заблищали, і він хитро всміхнувся.
- Відгадай, хто найкращий у світі вигадник? І відгадай, у що ми гратимемось? У Червону Шапочку й вовка! Пилосос буде вовком, а я мисливцем, що приходить і розпорює йому живіт. І гульк - звідти з'являється Червона Шапочка.
Він заклопотано озирнувся навколо.
- У тебе немає сокири? Ці пилососи тверді, як залізо.
Малий не мав сокири і радий був, що не мав.
- Можна відчинити пилосос і уявити собі, ніби ти розпоров вовкові живота.
- Можна, якщо хочеш з фальшувати,- відповів Карлсон.- Я не звик так розпорювати вовка, та коли вже в цій поганій хаті немає ніякого мотлоху, то нехай, будемо прикидатися.
Він наліг животом на пилосос і вчепився в його дужку. [389]
- Ти, дурню! - вигукнув він.- Навіщо всмоктав Червону Шапочку?
Малому здавалося, що Карлсон поводиться надто по-дитячому, граючись у таку гру, та однаково йому було весело дивитися на нього.
- Спокійно, тільки спокійно, люба Червона Шапочко,- казав далі Карлсон.- Одягай шапочку й галоші, бо я тебе зараз випущу.
Він відчинив пилосос і все, що там було, висипав на килим.
Вийшла велика сіра брудна купа.
- Ой, треба було спорожнити його в паперову торбинку! - сказав Малий.
- В паперову торбинку?.. Хіба в казці так? - мовив Карлсон.- Хіба в казці мисливець розпорює вовкові живота й витягає Червону Шапочку в паперову торбинку, га?
- Ні,- відповів Малий.- Звичайно, ні.
- Ну, то й мовчи,- сказав Карлсон.- Не вигадуй того, чого в казці немає, а то я не граюся.
Більше він нічого не міг сказати, бо з вікна повіяв вітер, і йому в ніс набилося повно пилюки. Карлсон не витримав і чхнув. Чхнув просто в сіру купку. І тоді звідти знявся вгору малесенький папірець і впав якраз Малому до ніг.
- Глянь, та це ж Червона Шапочка! - втішився Малий і хутко схопив запорошену марку.
Карлсон був задоволений.
- Ось що я зробив,- мовив він.- Раз чхнув і все владнав. Тепер ти вже, мабуть, не репетуватимеш через свою Червону Шапочку!
Малий витер марку. Він був дуже радий. Та ось Карлсон чхнув удруге, і хмара пилюки знов знялася з підлоги.
- Відгадай, хто найкращий у світі чхач? - мовив [390]
Карлсон.- Я можу чхати, аж доки вся пилюка ляже туди, де вона й була раніше. Чекай, зараз побачиш!
Проте Малий не слухав його. Він поспішив наклеїти свою марку.
- А серед хмари пилюки стояв Карлсон і чхав. Він чхав і чхав, а коли скінчив, то майже вся купка пилюки зникла з підлоги.
- Бачиш, і не треба ніякої паперової торбинки,- мовив Карлсон.-Тепер уся курява лежить там, де й завжди. І всюди лад, як я й хотів. Я не граюся, коли трохи не приберу ще й у себе.
Та Малий дивився тільки на свою марку. Він уже наклеїв її, і вона була така гарна!
- Тобі що - прочистити ще раз вуха? - спитав Карлсон.- Ти не чуєш? [391]
- Що ти сказав? - спитав Малий.
- Я сказав, що не маю наміру надсаджуватися тут, аж доки натру мозолі. Я в тебе поприбирав, тож тобі годилося б піти зі мною нагору й поприбирати в мене.
Малий відсунув альбом з марками. Піти з Карлсоном на дах...- та це ж його найпалкіша мрія! Він тільки один раз був у Карлсона нагорі, в його хатці на даху. Тоді мама зчинила страшенний галас і послала пожежника зняти його вниз.
Малий міркував: адже це було так давно, він тепер став набагато більший і може вилізти на який завгодно дах. Та чи зрозуміє його мама, от що цікаво. Спитати він не може, бо її ж нема вдома. Та, мабуть, краще й не питати.
- Ну, то ти йдеш зі мною? - квапив його Карлсон. Малий ще раз усе зважив.
- А коли ти впустиш мене, як ми летітимемо? - стурбовано спитав він. [392]
Карлсона це нітрохи не лякало.
- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив він.- На світі так багато дітей. Одним більше, одним менше...
Малий розсердився.
- Ніякі це не дурниці! Якщо я полечу вниз...
- Спокійно, тільки спокійно! - перебив Карлсон і поплескав його по голові.- Ти не полетиш униз. Я триматиму тебе так міцно, як моя бабуся. Бо хоч ти й усього тільки брудний хлопчисько, все одно я люблю тебе. А надто ж тепер, після осіннього прибирання.
Він ще раз поплескав Малого.
- Еге ж, дивно, але я люблю тебе, хоч ти й дурний хлопчисько. Почекай, хай-но ми прилетимо на дах. Тоді я так тебе обійму, що в тебе аж обличчя посиніє, точнісінько так, як обіймає моя бабуся.
Карлсон покрутив за ґудзика на животі й міцно схопив Малого. Моторчик загув, вони вилетіли крізь вікно й піднялися в голубе небо. Порвана завіса сколихнулась на протязі, немов хотіла сказати їм: «До побачення».