- Я хочу, щоб ви щодня були на кухні, коли я приходжу зі школи, роздягали мене й пекли булочки,- сказав він.
- Ти думаєш тільки про себе,- суворо мовив Боссе.
Малий притулився до мами.
- Авжеж, а то я не матиму булочок,- сказав він. Та мама не слухала його. Вона розмовляла з татом.
- Спробуємо найняти служницю, іншої ради немає. І тато, й мама зажурилися. За столом уже не було так затишно, як завжди. Малий збагнув: треба щось зробити, щоб стало трохи веселіше. А хто кращий за нього мастак на такі речі?
- Угадайте щось дуже приємне,- сказав він.- Угадайте, хто повернувся!
- Хто?.. Сподіваюся, не Карлсон? - стривожилась мама.- Посмій лиш сказати, що ми знову матимемо такий клопіт!
Малий докірливо глянув на неї.
- Я гадаю, що з Карлсоном весело, а не клопіт. Боссе засміявся.
- Ото настане життя! Мами не буде, зате з'явиться служниця і Карлсон, що без кінця зчинятиме самі бешкети.
- Не вкорочуй мені життя, Малий,- сказала мама. [402]
- Уяви собі, що буде, як служниця побачить Карлсона!
Тато суворо глянув на Малого.
- Нічого не буде. Служниця ані побачить, ані почує про Карлсона, обіцяй нам, Малий.
- Карлсон літає, де сам собі хоче,- сказав Малий.- Але я обіцяю нічого не говорити про нього.
- Жодній душі,- наполягав тато.- Не забувай, ми так домовилися.
- Жодній душі,- пообіцяв Малий.- Тільки, звичайно, вчительці в школі.
Але тато похитав головою.
- Ні слова вчительці! Нізащо!
- Гаразд,- сказав Малий.- Тоді я про служницю теж не говоритиму. Бо з нею ще гірше, ніж з Карлсоном.
Мама зітхнула.
- Ще хтозна, чи ми знайдемо десь служницю, - сказала вона.
Але вже другого дня мама дала оголошення до газети. І врешті одна жінка відгукнулася на нього. Звалась вона панна Цап. А за дві години вона прийшла домовлятися.
Малому тоді саме стріляло у вусі, і він хотів бути якнайближче до мами, найкраще сісти їй на коліна, хоч він був уже завеликий, щоб сидіти на колінах.
- Та як тобі стріляє у вусі, то, хоч-не-хоч, мусиш вилазити мамі на коліна,- сказав він і любенько вмостився в неї на колінах.
У коридорі пролунав дзвінок. То прийшла панна Цап. Малий більше не міг сидіти в мами на колінах. Та весь час, поки панна Цап була в кімнаті, він крутився біля маминого стільця, прикладав хворе вухо їй до плеча і, як воно боліло, тихенько скімлив.
Малий сподівався, що панна Цап буде молода, вродлива й ласкава - десь така, як учителька в школі. Коли [403] ж навпаки - то була рішуча літня жінка, висока, огрядна, з великим волом та ще й такими сердитими очима, що Малому стало лячно. Він відразу відчув, що не любить її.
Бімбо, мабуть, теж відчув те саме, бо почав завзято гавкати.
- Он як, тут є собака,- сказала панна Цап.
- А ви не любите собак? - струрбовано спитала мама.
- Люблю, якщо вони гарно виховані,- відповіла панна Цап.
- Я не знаю, чи Бімбо гарно вихований,- несміливо сказала мама.
Панна Цап енергійно кивнула головою.
- Але він буде вихований, якщо я залишусь у вас. Я колись доглядала собак.
Малий у душі сподівався, що вона таки в них не залишиться.
Тієї миті в нього саме заболіло вухо, і він не стримався й трошки поскімлив.
- Так, так, пси дзявкітливі й діти плаксиві,- мовила панна Цап і всміхнулася.
Видно було, що вона жартує, проте Малий не дуже вподобав її жарт і сказав тихенько, ніби сам до себе:
- їв мене ще є рипучі черевики.
Мама почула його слова. Вона почервоніла й квапливо сказала:
- Ви, мабуть, любите дітей, панно Цап, правда? [404]
- Люблю, якщо вони виховані,- відповіла панна Цап і втупила очі в Малого.
Мама знов зніяковіла.
- Я не знаю, чи Малий дуже вихований,- промурмотіла вона.
- Але він буде вихований,- запевнила панна Цап.- Почекайте тільки. Я колись гляділа дітей.
Малий злякався. Йому стало шкода тих дітей, що їх колись гляділа панна Цап. І тепер він сам буде такою дитиною! Було чого наполохатись!
Мама теж трохи задумалася. Вона погладила Малого по голові й мовила:
- Ну, як казати про нашого хлопця, то на нього найкраще діє ласка.
- Але я помітила, що ласка не завжди помагає,- заперечила панна Цап.- До дітей треба ще й твердої руки.
Потім вона сказала, яку хоче платню, і поставила вимогу, щоб її звали хатньою робітницею, а не служницею. На цьому й домовилися.
Саме тоді вернувся з контори тато, і мама відрекомендувала: